ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло - Філіп Джордж Зімбардо
Жорстоке поводження з затриманими. Це стосується в’язня в мішку із прикріпленими до пальців електродами, якого змусили повірити, що у разі падіння із ящика його вб’є струмом. Фредерік під’єднав один з дротів до лівої руки в’язня і зробив «трофейне» фото. (Тут також згадується причина, чому цього затриманого з кличкою «Ґілліґем» змушували довго стояти на ящику в незручних позиціях. Це була частина «програми управління сном, коли перед допитом в’язня змушують до важких фізичних вправ і не дають заснути» (обумовлено угодою, стор. 6.) Згадуються й інші зловживання, як-от укладання в’язнів в піраміду, чи затискання в’язня з прізвиськом «гівнюк» (бо він вимазувався калом) між дві медичні ноші (в спробі змусити його припинити дефекацію), зверху яких сів Фредерік і сфотографувався. (Слід зазначити, що медики рекомендували вміщувати психічно нестабільних в’язнів між ноші, аби запобігти їхньою пораненню самих себе. Так що це не була ідея Фредеріка, а швидше слідування медичному протоколу.)
Заподіяння тяжких тілесних ушкоджень. Фредерік раз вдарив в’язня в грудну клітку, «з достатньою силою, щоб викликати у затриманого проблеми з диханням» (обумовлено угодою, стор. 8). (Цей затриманий був одним з учасників бунту в таборі Ґансі, під час якого серйозно поранено жінку-охоронця.)
Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом. Це стосується змушення кількох в’язнів займатися мастурбацією в присутності охорони (чоловіків і жінок) та інших в’язнів, що фіксували на фото. «За цих обставин дії звинуваченого дискредитували збройні сили і суттєво зашкодили дисципліні». Обвинувачення продовжує: «Ці та інші фотографії зроблені обвинуваченим і його спільниками з особистих мотивів. Зображення були збережені на персональних комп'ютерах і не для службових цілей» (обумовленість дійсності, стор. 9).
ПРОЦЕС
Судовий процес над Фредеріком відбувся 20 і 21 жовтня 2004 року в Багдаді, попри прохання захисту перенести засідання в США. Позаяк я відмовився їхати в таке небезпечне місце, я давав свідчення в режимі відеоконференції із військово-морської базі в Неаполі, Італія. Умови були незручними, бо через затримки в передачі даних мої свідчення переривалися і часто зависало відео із зали суду. Ситуацію ускладнювало й те, що я спілкувався з екраном телевізора, а не взаємодіяв безпосередньо з суддею. Ускладнювало ситуацію і те, що під час свідчення мені не дозволили використовувати нотатки. Це означало, що я мусив утримувати в пам’яті сотні сторінок із рапортів п’яти різних ретельно вивчених слідств, плюс ввесь масив іншої, зібраної мною інформації про Фредеріка й умови в блоці 1А.
З огляду на те що Фредерік уже визнав себе винним, мої свідчення зосередилися винятково на виокремленні ролі ситуативних і системних чинників, які вплинули на його поведінку, на впливі ненормальних умов на дуже нормального молодого чоловіка. Я також підкреслив результати психологічної діагностики, мого інтерв’ю й інші позитивні оцінки, які він отримував до потрапляння в блок 1А. У такий спосіб я пробував показати, що він не вніс жодних патологій у той поведінковий контекст. Ба більше, я аргументував, що це ситуація спричинила девіантну поведінку, до якої він долучився, за що відчував сором і почуття провини.
Я підкреслюю, що, намагаючись зрозуміти, як на вчинки Фредеріка вплинули ситуація та соціальна динаміка, ми не займаємося «виправдологією», а тільки концептуальним аналізом, який зазвичай не проводять під час винесення вироків. Крім того, як науковець, що має стосунок до тематики, я показав основні аналогії між Стенфордським в’язничним експериментом і середовищем насильства в Абу-Ґрейб. (Повний текст моїх свідчень міститься на сторінках 294-330 зі стенограми процесу сержанта Айвена Чіпа Фредеріка. На жаль, вони не доступні онлайн).
Прокурор, майор Майкл Голлей, заперечив доцільність моїх ситуативних аргументів. Він стверджував, що Фредерік був у стані відрізнити погане від доброго, отримав адекватний завданню вишкіл, і по суті зробив раціональний вибір на користь неморальної, шкідливої поведінки, у чому його й звинувачено. Тож прокурор поклав усю провину на особу Фредеріка, який свідомо вчинив зло, і відкинув будь-які ситуативні чи системні впливи. Він також стверджував, що Женевська конвенція ще діяла, тож ці військові повинні були усвідомлювати власні обмеження. Це неправда. Як ми побачимо в наступному розділі, президент Джордж Буш і його радники з правових питань змінили визначення цих затриманих і тортур у низці підзаконних актів, що, фактично призупинили дію Женевської конвенції впродовж цієї «війни з тероризмом».
ВИРОК
Військовому судді полковнику Джеймсу Полу знадобилася лише одна година на винесення обвинувального вироку за всіма пунктами. Фредеріка засуджено до восьми років ув’язнення. Моє свідчення, мабуть, мало мінімальний вплив на суворість вердикту, зрештою як і палка промова захисника Гері Маєрса. Усі ситуативні та системні чинники, які я виявив, не були цінними на встановленій адміністрацією Буша і військовим керівництвом арені міжнародних відносин. Потрібно було показати світові й іракським громадянам «жорстоку боротьбу із злочинами» і швидке покарання цих кількох негідних військових, «ложку дьогтю» в «діжці меду» армії США. Тільки їхнім засудженням і покаранням можна змити цю пляму на американському війську[420].
Чарлз Ґренер відмовився визнати свою провину і отримав десять років в’язниці. Ліннді Інґленд після кількох складних судових розглядів було засуджено до трьох років позбавлення волі. Джеремі Сівітс отримав один рік, в той час як Джавал Дейвис — шість місяців. Сабріна Харман відбулася легким терміном у шість місяців завдяки доказам її доброго ставлення до іракців до потрапляння в Абу-Ґрейб. І нарешті Меґан Амбюл звільнили з лав армії без в’язничного терміну.
ДЕЯКІ ДОРЕЧНІ ПОРІВНЯННЯ
Немає найменших сумнівів, що зловживання Чіпа Фредеріка завдали фізичних та емоційних страждань підвладним йому в’язням, принизили та викликали гнів у їхніх родинах. Він визнав себе винним, суд визнав його винним, і він отримав суворе покарання. З погляду іракців надто м’яке. З мого кута зору, надто суворе, з огляду на обставини, які призвели до зловживання. Проте корисно порівняти його покарання з покаранням солдата з іншої війни, якого визнали винним у злочинах проти цивільних осіб.
Одна з попередніх плям на репутації Збройних сил США з’явилася під час війни у В’єтнамі, коли рота військових захопила село Сонґмі в пошуках бійців В’єтконґа. Жодного з них не знайшли, проте хронічні стреси, фрустрація і страхи цих солдат вибухнули в неймовірну лють проти місцевих жителів. Понад п'ятсот в'єтнамських жінок, дітей і людей похилого віку було вбито прямим кулеметним вогнем, або заживо спалено в їхніх хатинах. Багатьох жінок зґвалтовано і випотрошено, з деяких навіть зняли скальпи! Страшні описи цих жахіть спокійно озвучили деякі солдати в фільмі «Інтерв’ю з ветеранами Сонгми». Сеймур Герш публічно представив злодіяння рік потому
