ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло - Філіп Джордж Зімбардо

Інші подібні трофейні фотографії робили німецькі солдати під час Другої світової війни, на них зафіксовано їхні власні знущання над польськими євреями чи громадянами СРСР. Ми зазначали у попередньому розділі, що навіть «пересічні люди», літні резервісти німецької поліції, які спершу не погоджувалися розстрілювати єврейські сім’ї, з часом почали фіксувати свої екзекуції[412]. Існують й інші збірки таких фото із жертвами і катами, як це можна побачити в «Фотографуючи Голокост» Яніни Штрук[413]. Геноцид вірмен турками також зафіксовано на фото, які можна побачити на спеціальній сторінці в інтернеті[414].

Ще один жанр трофейних фото, поширений у часи, коли боротьба за права тварин ще не стала популярною, — на них мисливця чи рибалку зображено із величезною рибою, тигром чи ведмедем. Я пригадую таку світлину Ернеста Хемінґуея. Проте класичним зображенням такого роду можна вважати фотографію американського президента Тедді Рузвельта, що гордо стоїть біля гігантського, щойно застреленого носорога. На іншій колишній президент із сином Кермітом сидять на буйволі, недбало схрестивши ноги, із великою рушницею в руках[415]. Такі трофейні фотографії були публічною заявою про силу людини, яка перемогла диких бестій завдяки майстерності, мужності і технічним навичкам. Цікаво, що переможці тут зображені досить похмурими, вони рідко усміхаються. Вони перемогли грізного супротивника. У певному сенсі вони позують як молодий Давид щойно із пращі влучив гігантського Голіафа.

ЕКСГІБІЦІОНІСТИ СТАРАЮТЬСЯ ДЛЯ ВУАЙЄРИСТІВ

Усміхнені обличчя наглядачів нічної зміни Абу-Ґрейб пропонують новий, ексгібіціоністичний вимір трофейних фотографій. Насильство на деяких фото здається просто бутафорією, з якою військові хотіли «оголитися», поділитися своїми екстремальними вчинками в тих незвичних умовах. Здається, вони сподіваються на вдячних вуайєристів, які з насолодою підглядатимуть. Проте вони не взяли до уваги те, що електронні фото легко скопіювати і переслати, і що тоді вони втратять можливість вирішувати, хто зможе їх переглядати: фото стануть публічними, і в такий спосіб їх можна буде зловити на місці злочину.

За винятком зображення тортур людини в мішку із під’єднаними до пальців електродами і світлин, де собаки погрожують в’язням, більшість трофейних фото є сексуальними за своєю природою. Зв’язок між тортурами і сексуальністю надає їм порнографічного характеру, який обурює глядачів, але багато кого і захоплює. Нас усіх запрошено у цю темницю садомазохізму, і хоча зображене насильство є жахливим, люди продовжують його споглядати. Я був здивований ступенем вуайєризму, який зараз вдовольняє інтернет.

КОМПЛЕКС МОТИВІВ І СОЦІАЛЬНА ДИНАМІКА

Людська поведінка є складною, найчастіше існує понад одна причина будь-якої дії, і Абу-Ґрейб не виняток. Я вважаю що ці цифрові фото, крім сексуальності і ексгібіціонізму, були продуктом різних мотивів і міжособистісної динаміки. До них, імовірно, належали статус і влада, помста і відплата, деіндивідуалізація безпомічних та інше. Крім того, слід брати до уваги, що деколи причиною були завдання та вимоги слідчих.

Постановочні фотографії як спосіб залякування затриманих

Існує одна проста причина трофейних фотографій — військові і цивільні слідчі просили про них. Офіцер у відставці Дженіс Карпінскі і дехто з обвинувачених повідомили, що спочатку такі постановочні фото планувалося використовувати під час допитів для залякування. «Вони показували фотографії, щоб, не витрачаючи часу, отримувати зізнання, — сказала Дженіс під час відкритої дискусії в Стенфордському університеті, 4 травня 2006 року. — Вони відкривали лептопи, показували фото і говорили в’язням — починай говорити або завтра будеш з самого низу піраміди — так робили навмисно і методично»[416].

Безсумнівно, деякі з фотографій явно позовані, із усміхненими охоронцями, що дають п’ятірню, показуючи на що варто звернути увагу. Дегуманізуюче фото, де Ліннді Інґленд тягне на прив’язі в’язня, ймовірно, має таке саме походження. Навряд чи вона вирушила до Іраку із собачим ременем у торбі. Проте офіційний дозвіл хоча б на одне таке фото дав потрібний поштовх для подальших принижень і насильства. Після запуску вже не було видно кінця, тому що це «випускало пару», зменшувало нудьгу і бажання помсти, давало змогу виказувати майстерність, веселило і сексуально задовольняло охорону. Аж доки Джо Дарбі не припинив це шоу.

Фотографії як відображення чільних цінностей

Професорка порівняльного літературознавства Джудит Батлер пропонує нам переглянути значимість цих фото. Вона стверджує, що це не просто примхи конкретних охоронців, а, ймовірніше, охоронці фотографуючи відобразили чільні для військових цінності — гомофобію, мізогінію, домінування над всіма ворогами[417].

Статус і помста

Давайте визнаємо загалом низький статус резервістів у військовій ієрархії, а в цьому випадку його додатково занижували жахливі умови та нічна зміна. Охоронці розуміли, що перебувають на самому дні, отримують накази від цивільних і кинуті напризволяще командуванням, яке не цікавиться, що з ними відбувається. Єдиними особами із нижчим статусом в тому оточенні були в’язні.

Тож як характер, так і документація порушень служили однозначному соціальному ствердженню вищості кожного охоронця над в’язнями. Тортури і насильство свідчили про владу, демонстрували абсолютний контроль перших над останніми. А фотографії були цьому підтвердженням. Також расизм міг відіграти свою роль і через загальне негативне ставлення до арабів як зовсім «інших», і через ворожість унаслідок 11 вересня 2001 року.

Більш безпосереднім мотивом для багатьох було бажання відплатити за колег, убитих або серйозно поранених іракськими повстанцями. Цілком очевидно, що саме помста привела до знущань над ув’язненими, які бунтували, або яких підозрювали у зґвалтуванні хлопця. Наприклад, сімох в’язнів, що їх уклали у піраміду, перевели у блок 1А після заворушень в таборі Ґансі, коли поранили жінку-охоронця. Приниження і побої були «уроком» щодо наслідків бунту. Єдиного в’язня, на якого Чіп Фредерік підняв руку, сильно вдаривши в груди, підозрювали в тому, що той поранив жінку каменем. Змушування в’язнів до мастурбації чи імітації орального сексу перед жінками-охоронцями і фіксування цього приниження було чимось більшим, ніж просто тактикою залякування. Це був спосіб відплати в’язням, які, на думку охорони, перейшли межу дозволеного.

Деіндивідуалізація і ефект Марді Ґра

Проте, як зрозуміти Ліннді Інґленд, для якої все це було просто «веселою забавкою»? Думаю, тут задіяна деіндивідуалізація. Знеособлення людини і місця, які ми вже зазначали вище, можуть створити змінений стан свідомості, який у поєднанні з розмитою відповідальністю призводить до деіндивідуалізації. Крім того, учасники настільки заглибилися у свої вимогливі завдання, що втратили можливість раціонального планування чи роздумів про наслідки. Минуле і майбутнє поступилися негайному теперішньому, гедоністичній часовій перспективі. Це стан розуму, де емоції керують здоровим глуздом і послаблюють стримування пристрастей.

Це і