ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло - Філіп Джордж Зімбардо

учасників нічної зміни, військовий поліцейський Кен Дейвис, згодом у телевізійному документальному фільмі розповідав, як дегуманізація проростала в їхнє мислення: «Нас ніколи не вчили, як бути наглядачами. Вищі за званням казали “Використай трохи уяви. Зламай їх. Ми хочемо, щоб вони були готові до нашого повернення”. Щойно ми приводили нових затриманих, одразу їм на голови одягали мішки, кидали на землю, били гнучким дротом, деяких роздягали догола. Нам казали, що вони нічим не кращі за собак [звучить знайомо?]. І ти починаєш бачити цей образ, а не людей. Потім раптом перестаєш їх вважати за людей і починаєш робити з ними речі, про які ніколи й не подумав би. Цієї миті робиться справді страшно»[393].

В обох в’язницях панувала нудьга, виплекана довгими нічними змінами, коли все затихало. Нудьга дуже мотивувала, розважитися. Обидві групи охоронців з власної ініціативи вирішили зробити щось цікаве, щось веселе.

Усе це посилював брак відповідного вишколу для цієї важкої і непростої роботи, а також нагляду з боку керівництва. В обох тюрмах, керівники системи дали охороні повну владу над ув’язненими. Крім того, перші боялися втечі чи бунту останніх. Звісно, Стенфордський в’язничний експеримент становив значно меншу загрозу життю, і середовище Абу-Ґрейб було істотно небезпечнішим за порівняно м’які умови експерименту. Однак і там охоронці щоночі дедалі більше знущалися й принижували в’язнів, і досягли кульмінації в серії сексуальних, гомофобних дій стосовно в’язнів. У блоці 1А відбувалося те саме, тільки в більш збочених і екстремальних формах. Ба більше, в обох випадках найбільші зловживання відбувалися в нічну зміну, коли було найменше контролю за діями охорони.

Слід чітко зазначити, що описані вище ситуативні чинники, безпосередньо не спонукали охоронців до поганих учинків, як це було в парадигмі Мілґрема. За винятком прохань деяких цивільних слідчих «розм’якшити» в’язнів перед допитом, саме такі ситуативні сили в обох в’язницях створили незалежність від звичних соціальних і моральних обмежень жорстокої поведінки. Обидві нічні зміни відчули розмиту відповідальність і те, що тепер можуть сміливо вдаватися до різноманітних заборонених дій. Також ніхто не кинув виклик новоствореним правилам і нормам. Це типовий феномен «де кота нема дома, там миші брикають». Це нагадує «Володара мух» Голдінга, де безконтрольні діти в масках творили хаос. Це також пригадує описані в попередньому розділі дослідження над знеособленням й агресією.

Повчально згадати деякі із висновків незалежної групи на чолі із Джеймсом Шлезінґером, де порівнюються обидві в’язничні ситуації. Я був здивований певними порівняннями умов нашої імітованої в’язниці з умовами цілковито реальної в’язниці в Абу-Ґрейб. У додатку G описано психологічні стресори, причини дегуманізації в’язнів та інші соціально-психологічні чинники, що впливають на перетворення добрих людей на лиходіїв:

Можливість жорстокого ставлення до затриманих під час глобальної війни з тероризмом була абсолютно передбачуваною на підставі чіткого розуміння принципів соціальної психології, а також численних відомих чинників ризику, пов’язаних з оточенням. [Більшість лідерів не були з ними ознайомлені].

Ці умови не виправдовують і не звільняють від відповідальності осіб, що припустилися свідомих аморальних дій чи незаконної поведінки, [навіть якщо] певні умови збільшували ймовірність жорстокого ставлення.

Висновки зі сфери соціальної психології свідчать про те, що умови війни і динаміка операцій із затриманими приховують ризики поганого поводження з людьми, і тому до них слід підходити з великою обережністю, ретельним плануванням і підготовкою.

Приклад Стенфордського експерименту... є повчальною історією для усіх військових операцій із затриманими, хай і порівняно невинною. Усі особи, що беруть участь у таких операціях, перебувають у стресових умовах бойових дій, далеко не невинних.

Психологи спробували зрозуміти, як і чому люди і групи, що зазвичай діють гуманно, в певних обставинах можуть поводитися інакше.

Звіт Шлезінґера висвітлює такі соціально-психологічні механізми: деідивідуалізація, дегуманізація, образ ворога, групове мислення, відключення моралі та соціальне заохочення. Ми обговорювали всі ці процеси раніше в контексті Стенфордського в’язничного експерименту, але вони також діяли в Абу-Ґрейб, за винятком групового мислення. Я не вважаю, що ця упередженість (яка сприяє консенсусу групи з позицією лідера) була актуальною для нічної зміни, адже вони не займалися системним плануванням своїх зловживань.

Поняття групового мислення розробив мій колишній викладач із Єльського університету, психолог Ірвін Дженіс, щоби пояснити погані рішення груп, що складаються з мудрих людей. Такі групи задля гармонії, люб’язності, й згуртованості придушують інакші, неузгоджені з поглядом лідера думки. Катастрофічна операція у Затоці Свиней (1961) може бути прикладом групового мислення в кабінеті Джона Кеннеді. Більш свіжий приклад — спільне переконання Американської військової розвідки й кабінету президента Буша, що Ірак має зброю масового знищення (що призвело до оголошення війни): «Офіцери військової розвідки, які займалися питаннями зброї масового знищення, продемонстрували кілька симптомів цього упередження: вивчення недостатньої кількості альтернатив, вибірковий збір інформації, ставка на конформізм, брак критичного мислення та групова раціоналізація». Ці висновки сенатської комісії і їхні передумови доступні онлайн[394].

У незалежному розслідуванні, опублікованому в журналі Science, соціальний психолог Сьюзен Фіск разом з колегами підтримала позицію розслідування Шлезінґера. Вони підсумували: «Абу-Ґрейб частково став результатом звичних соціальних процесів, а не лишень несусвітнього індивідуального зла». Серед соціальних процесів перераховують конформізм, покірність носієві влади, дегуманізація, емоційні упередження, ситуативні стресори і поступова ескалація принижень від мінімальних до крайніх»[395].

Колишній військовий надає додаткові підтвердження важливості Стенфордського в’язничного експерименту для зрозуміння поведінкової динаміки у військових в’язницях Іраку, а також чому сильні керівники мають вирішальне значення.

Шановний професоре Зімбардо,

Я був солдатом [агентом контррозвідки] у підрозділі, що створив першу в’язницю в Багдаді, після падіння режиму Баас. Я можу впевнено пов'язати висновки вашого в'язничного дослідження із моїми спостереженнями. Я бачив безліч прикладів ситуацій, які ви описували в досліджені, як з боку військової поліції, так і ув’язнених.

Проте, на відміну Абу-Ґрейб, ми мали дуже компетентних керівників і ніколи не опустилися до рівня Абу-Ґрейб. Наші керівники знали правила, стандарти й стежили за їхнім виконанням. Порушення відстежували і карали за них.

Операції із затриманими дегуманізують усіх учасників. Після двох тижнів я почувався приголомшеним. Активна участь керівників дозволяла не забувати, ким ми були і що там робили.

У будь-якому разі читання підсумків вашого дослідження було корисним і приємним, воно внесло більше ясності в мої думки.

З повагою, Терренс Плакіас[396].

СЕКСУАЛЬНА ДИНАМІКА У БЛОЦІ 1А

Однією з незвичайних особливостей працівників нічної зміни блоку «Альфа» було поєднання молодих жінок і чоловіків. Слід зазначити, що жінки в цій молодій, неконтрольованій групі були досить привабливими. Додайте до цієї емоційної суміші молоду Ліннді Інґленд, яка часто приходила в блок провести час