ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло - Філіп Джордж Зімбардо

Капрал Ґренер, ви чудово справляєтеся зі своїми обов’язками в Багдадському центрі утримання під вартою як відповідальний за зону «затриманих військовою розвідкою». Ви отримали багато схвальних відгуків від підрозділів військової розвідки, особливо від п/п-к [цензуровано, ймовірно йдеться про підполковника Джордана]. Продовжуйте служити на такому ж рівні, і це допоможе нам досягти успіху в нашій спільній місії.

Далі йде застереження щодо військової форми підтримання належного військовому вигляду (чого ніхто в тому блоці не дотримувався). Друге застереження стосується високого рівня стресу, що впливає на нього й інших працівників. Його просять усвідомлювати, що наслідками такого стресу можуть бути зміни в поведінці, особливо стосовно ув’язнених. Проте Ґренерове розуміння належного ставлення до ув’язнених повністю підтримується — «Я стовідсотково підтримую ваші рішення, які ви приймаєте з метою самозахисту», — додає капітан (копія формуляра доступна в примітках)[405].

Кен Дейвис, військовий поліцейський резерву, нещодавно висловив напрочуд позитивну оцінку своїх взаємин з Тренером:

Одного вечора, після повернення зі зміни, він [Ґренер] захрип. Я запитав: «Ґренер, ти захворів?» — він сказав: «Ні». — А я запитав: «Ну, що тоді відбувається?»

«Я змушений кричати і робити інші речі із затриманими, які, як я відчуваю, є морально й етично неправильними. Як думаєш, що мені робити?»

«То не роби їх», — сказав я.

«У мене немає вибору».

«Ти про що?»

Він відповів: «Щоразу, коли зверху падає бомба, вони приходять і кажуть, що ще один американець втратив життя. І поки ти не допоможеш нам, їхня кров залишиться на твоїх руках»[406].

З огляду на високий рівень стресу, можна припустити, що охоронці отримують кваліфіковану психологічну підтримку. Справді, на кілька місяців до Абу-Ґрейб був приписаний психіатр, проте він не лікував і не консультував нікого із персоналу, і не піклувався психічно хворими в’язнями. Натомість, як повідомили, його головним завданням була допомога військовій розвідці у підвищенні ефективності допитів. Меґен Амбюл стверджувала, що «та не було там достовірних доказів про гомосексуальні акти, зґвалтування, чи хоча б фото чи відеозаписів, що хтось із семи членів військової поліції був причетний до цього». Вона продовжує: «У мене є всі фотографії та відео від початку розслідування. Я щоденно проводила в тому блоці по 13 годин. Я не бачила ані зґвалтувань, ані гомосексуальних актів»[407]. Чи ми коли-небудь зможемо дізнатися, що насправді сталося і кого й за що слід звинувачувати через жахіття в Абу-Ґрейб?

«ТРОФЕЙНІ ФОТО»: ЦИФРОВА ФІКСАЦІЯ ЛИХОДІЙСТВ

У війнах чи в боротьбі зі злочинністю військові, поліцейські і тюремні наглядачі часто застосовують насильство і тортури або жорстоко вбивають «ворогів», підозрюваних чи затриманих. Такі випадки слід очікувати (але не приймати) в зонах бойових дій, коли люди ризикують життям і коли «чужаки» нападають на наших. Ми не очікуємо і не приймаємо таку поведінку з боку представників демократичних урядів, коли немає безпосередньої загрози їхньому життю і коли затримані є беззахисними і беззбройними.

Так само кілька років тому, в березні 1991 року, багато американців обурилося, побачивши відеозапис, де група працівників поліції Лос-Анджелеса систематично била беззбройного темношкірого таксиста Родні Кінґа. Доки він, беззахисно лежав на землі, йому завдали понад п'ятдесят ударів кийками, і за цим безчинно спостерігали два десятки правоохоронців, а деякі з них допомагали, притискаючи ногами Кінґа до землі.

Проводячи аналіз сили впливу візуальних образів у сучасному суспільстві, письменниця Сьюзен Зонтаґ писала:

Тривалий час, щонайменше шість десятиліть, фотографії лежать в основі спогадів і суджень про важливі конфлікти.

Нині західна пам’ять переважно візуальна. Фотографії мають непереборну силу визначати, що саме з події ми пригадаємо. Цілком реально, що минулорічну превентивну війну США в Іраку люди з усього світу асоціюватимуть винятково із фотографіями тортур іракських ув’язнених американськими військовими в найсумнозвіснішій в’язниці Хусейна — Абу-Ґрейб[408].

Зонтаґ продовжує, виокремлюючи зміст цих фото, що свідчить про найгірші ексцеси сучасної культури приниження, яка культивується серед усіх громадян під впливом телешоу на кшталт Джеррі Спрінґера, де учасники змагаються в публічному самоприниженні. Вона звинувачує американську культуру в захопленні необмеженою владою і домінуванням. Далі Зонтаґ ілюструє її безсоромність, посилаючись на назву «Шок і трепет», яку Пентагон дав нападові на Багдад у березні 2003 року. (Потім деякі критики запропонували альтернативу — «Ганьба і трагедія» як опис того, що відтоді військові й безвідповідальні корпорації зробили в Іраку.)

Цифрові фотографії з Абу-Ґрейб мають особливий вплив на думку людей у всьому світі. Ніколи раніше ми не бачили таких візуальних доказів сексуального насильства і тортур з боку тюремних охоронців, чоловіків і жінок, що, безсумнівно, насолоджуються мерзенними вчинками, та ще й мають нахабство позувати й увіковічнювати їх. Як вони могли таке робити? Чому вони підписали це насильство від власного імені? Давайте розглянемо деякі можливі пояснення.

ЦИФРОВА ВЛАДА

Найпростіша відповідь — нові цифрові технології перетворюють кожного на миттєвого фотографа. Немає потреби чекати на проявлення плівки, результат отримуємо одразу. Зникає певна цензура сервісу фотопослуг, ба більше — одразу можна поділитися світлинами онлайн. Позаяк камери мають зручний малий розмір і відносно недорогі, вони настільки всюдисущі, що кожен з легкістю може зробити сотні знімків за раз. Так само блоги чи особисті онлайн-трансляції дають змогу пересічним людям пережити мить плинної слави за умови, що вони опублікують неймовірні матеріали, які розлетяться по всьому світу.

Візьміть під увагу, скажімо, аматорський порносайт, який закликав відвідувачів-чоловіків публікувати у вільному доступі фотографії своїх голих дружин і дівчат в обмін на безкоштовний доступ до порнографічних відео[409]. Військові отримали пропозицію такого самого безкоштовного доступу до порно в обмін на фотографії із зони бойових дій, і багато хто скористався з цього. Деякі з цих фото зображували мертвих або частини трупів. Наприклад, група усміхнених військових на фоні палаючих решток іракця, з підписом «Гори, малий, гори»[410].

ТРОФЕЙНІ ФОТОГРАФІЇ З ІНШИХ ЕПОХ

Такі образи нагадують про «трофейні фотографії» темношкірих чоловіків і жінок, лінчованих або спалених живцем у США між 1880-1930 роками, на яких до фото позують, як злочинці, так і просто перехожі. Ми бачили в попередньому розділі, що такі зображення символізують найгіршу форму дегуманізації. Крім самих тортур і вбивств темношкірих через надумані «злочини» проти білих, їх ще й оформили як листівки, які можна було купити і відправити поштою близьким. На деяких було зображено усміхнених малих дітей, які разом із батьками спостерігають за муками темношкірих чоловіків і жінок, що помирали насильницькою смертю. Документальний