ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло - Філіп Джордж Зімбардо

Я хочу закінчити цей етап нашої подорожі аналізом голови бюро багдадського Newsweek Рона Норленда. Він розмірковує, що пішло не так у війні, яка почалася з добрими намірами:

Що пішло не так? Багато чого, але найбільшим поворотним моментом став скандал в Абу-Ґрейб. Від квітня 2004 року звільнення Іраку стало справою відчайдушної мінімізації негативних наслідків. Знущання над в’язнями в Абу-Ґрейб вороже налаштувало громадську думку в Іраці. До того ж, це не спрацювало. Немає доказів того, що ці несправедливість і приниження врятували бодай одне американське життя, або призвели би до захоплення чи знешкодження когось із знаних терористів, попри заяви військових про те, що в'язниця була «ефективним місцем збору розвідданих»[429]

РОЗДІЛ 15

Обвинувачуючи Систему: співучасть командування

Патріотична заключна промова військового прокурора майора Майкла Голлея у справі сержанта Айвена Фредеріка допомагає задати тон нашому аналізу використання тортур на «незаконослухняних бойовиках» і в’язнях, яких утримують у військових в’язницях Іраку, Афганістану і Куби:

І я нагадаю вам, сер, що ворог б’ється на основі моралі, як і ми, і це може стати об’єднувальним чинником для наших ворогів зараз і в майбутньому. І я б також попросив вас подумати про ворогів, які можуть здатися в майбутньому В ідеалі ми цього хочемо. Ми прагнемо, щоб вони настільки злякалися боєздатності армії Сполучених Штатів, що просто здали би позиції. Але якщо полонений або радше ворог вірить, що його принижуватимуть і піддаватимуть ницому ставленню, то чому б йому й далі не опиратися до останнього подиху? І у бою він відбере ті життя, які могли би бути прожитими. Такий тип поведінки [в обвинувачених військових поліцейських] має довготривалі наслідки, і насамкінець це також впливає на військових, наших військових і моряків, і морських піхотинців, і пілотів, яких можуть захопити у майбутньому, і на те, як до них ставитимуться. Це все, що я хотів сказати.

Прокурор продовжує викривати те, що на кону в цій справі та й в інших справах «Абу-Ґрейбської сімки» стоїть ніщо інше, як честь армії:

Сер, насамкінець — честь нашої армії Сполучених Штатів водночас цінна і крихка. Ми свято віримо в армію Сполучених Штатів, у всі армії, а особливо в нашу. Ми віримо, що несемо велику відповідальність і силу, силу нав’язати нашу волю іншим. І єдине, що відділяє нас від нечесного нав’язування волі, від перетворення із суперника на натовп, на групу бандитів, це те, що ми маємо це почуття честі і поступаємо слушно, виконуючи отримані накази, робимо гідні речі, а така поведінка [насилля та тортури у в’язниці Абу-Ґрейб] знецінює це все. Ми, як і будь-яка армія, потребуємо високих моральних стандартів, щоб бути згуртованішими[430].

Моя заключна промова була спонтанною і не прописаною заздалегідь. Вона передбачила деякі чільні аргументи, які будуть розкриті далі у цьому розділі, що забезпечить повніший огляд тез про вплив потужних ситуативних і системних сил на виникнення цих зловживань. Ба більше, після розгляду справи (у жовтні 2004 р.) з’явилися нові докази, які чітко показали причетність військових начальників до насильства і тортур в блоці 1А. Ось текст моєї промови:

Звіти Фея і Таґуби вказують на те, що цьому [насильству] можна було запобігти, якби військо виділяло на цю мету хоча би частину ресурсів чи уваги, які витрачено на ці судові процеси, то Абу-Ґрейб ніколи б не відбулося. Але до Абу-Ґрейб поставилися з байдужістю. Це не вважали важливим, в’язниця мала такий самий низький пріоритет, як охорона археологічного музею у Багдаді [чиї скарби було розграбовано після «звільнення» міста, доки військові пасивно приглядалися].

Ці обидва заклади мали [військово] низький пріоритет, що разом із несприятливими обставинами довело до такого виверження. Тому я думаю, що насправді постати перед судом мусить військо, зокрема все командування сержанта Фредеріка, яке мусило би знати, що відбувається, мусило би запобігти цьому, зупинити це, оскаржити це. Саме вони повинні бути підсудними. Або, якщо сержант Фредерік є певною мірою відповідальним, яким би не був його вирок, його, на мою думку, потрібно пом’якшити за рахунок всієї командної верхівки[431].

У цьому розділі ми підемо декількома різними напрямками, які спонукатимуть нас витягнути із тіні замовчування центральні ролі багатьох чільних гравців у драмі Абу-Ґрейб — режисерів, сценаристів, постановників цієї трагічної п’єси. Певною мірою працівники військової поліції були лише купкою акторів, «сімома персонажами у пошуках автора»[432] або режисера.

Нам потрібно визначити утиски системи, які існували поза межами ситуації в’язниці Абу-Ґрейб. Ми маємо ідентифікувати всіх тих з командного ланцюга, хто брав участь у створенні умов, що призвели до такого різкого зниження рівня моралі в охоронців. Представляючи хронологію цих зовнішніх сил, я зміню свою роль експерта захисту на прокурора. З такої позиції я пропоную новий тип сучасного зла — «адміністративне зло», співучасниками якого є члени політичного та військового командування і яке призвело до зловживань і тортур[433]. Громадські й приватні організації функціонують у межах законодавчих, але не обов’язково етичних норм. Тому вони можуть спричинити страждання, і навіть смерть, коли виважено рухаються до цілей власної ідеології, генерального плану, оптимізуючи витрати і здобутки, або зрештою шукаючи фінансового зростання. За таких обставин їхні цілі завжди виправдовують засоби.

РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОВЖИВАНЬ В АБУ-ҐРЕЙБ ВИКРИВАЄ ПОМИЛКИ СИСТЕМИ

У відповідь на численні повідомлення про зловживання, не лише в Абу-Ґрейб, а й у всіх військових в’язницях Іраку, Афганістану і Куби, Пентагон провів щонайменше десять офіційних розслідувань. Я уважно переглянув половину з них, коли готувався до своєї ролі у захисті сержанта Айвена Фредеріка. У цій частині розділу я окреслю у хронологічному порядку деякі з тих чільних звітів і висвітлю висновки з них із конкретними цитатами. Цим я маю намір дати відчуття того, як високопосадовці у війську й уряді оцінюють причини тортур і зловживань. Позаяк всі до одного ці розслідування були ініційовані військовими із конкретною інструкцією сфокусуватися на порушниках, вони здебільшого не висувають обвинувачення військовим і політичним лідерам за їхні ролі у створенні умов, сприятливих зловживанням. Єдиним винятком є звіт Шлезінґера, замовлений міністром Рамсфелдом.

Якщо рухатися вниз, а не вгору, рівнями субординації, можна зауважити, що ці звіти мають обмежену сферу застосування і не настільки незалежний і безпартійний підхід, як хотілося б. Утім вони надають нам відправну точку в нашій справі проти військового й адміністративного командування. Цю відправну точку ми потім доповнюватимемо новими повідомленнями преси, розширеними свідченнями військових — очевидців катування. (З повною хронологією