ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло - Філіп Джордж Зімбардо
Таґуба рекомендує усунути від командування, звільнити з лав або оголосити догану в письмовому вигляді приблизно десятку офіцерів, які займали командні посади, — якраз тим людям, які повинні були служити прикладом для пересічних військових і резервістів під їхнім командуванням.
Проте винні не тільки військові. Розслідування показало, що кілька цивільних слідчих і перекладачів без жодних на те повноважень залучали військових поліцейських до допитів у блоці 1-А, а також особисто брали участь у зловживаннях. Серед них у звіті Таґуби згадуються Стівен Стефановіч, цивільний слідчий-контрактник, і Джон Ізраель, цивільний перекладач-контрактник, обидва з 205-ї бригади військової розвідки.
Стефановіча звинувачено в тому, що він «дозволяв і/або інструктував військових поліцейських, яких не навчали методам ведення допитів, готувати затриманих до них шляхом “створення умов”, на що ті не мали повноважень і [sic] згідно з правилами і принципами поведінки. Безсумнівно, він знав, що його інструкції спонукають військових поліцейських до фізичного насильства» (курсив для наголошення). Це підтверджує слова Фредеріка і Ґренера. що їх підштовхували до зловживань цивільні особи, і саме вони, на думку військових поліцейських, відповідальні за ситуацію в блоці 1А, бо прагнули отримати важливу розвідувальну інформацію будь-якими доступними засобами.
Приклад негативних наслідків «“зла бездіяльності” видно із зауважень Таґуби щодо сержанта Снайдера. Той не доповів про поведінку свого безпосереднього підлеглого, який знущався над затриманими, наступаючи черевиками їм на руки і на ноги в його присутності».
Перш ніж облишити звіт Таґуби і перейти до результатів деяких інших незалежних розслідувань, потрібно відзначити його знаменний висновок про провину деяких офіцерів і цивільних осіб, яких досі не піддали під суд і навіть не висунули проти них звинувачень у співучасті у зловживаннях в Абу-Ґрейб:
Кілька офіцерів армії США припустилися неприпустимих дій і серйозних порушень міжнародного права у в’язниці Абу-Ґрейб і в Кемп-Букка в Іраку. Ба більше, чільні керівники вищої ланки 800-ї бригади військової поліції та 205-ї бригади військової розвідки виявилися неспроможними дотримуватися встановлених правил, норм і директив командування щодо запобігання зловживанням із затриманими в Абу-Ґрейб і в Кемп-Букка в період з серпня 2003 року по лютий 2004 року...
Конкретніше, я підозрюю, що полковник Томас Паппас, підполковник Стів Джордан, Стівен Стефановіч і Джон Ізраель прямо чи опосередковано відповідальні за зловживання в Абу-Ґрейб. Тому наполегливо рекомендую вжити негайних дисциплінарних заходів, як було зазначено в попередніх параграфах, а також ініціювати процедуру №15, щоб повною мірою визначити їхню провину (курсив для наголошення).
ЗВІТ ФЕЯ-ДЖОНСА: ВИЗНАЧЕННЯ ПРОВИНИ СТАРШИХ ОФІЦЕРІВ І СТОРОННІХ ОСІБ[437]
Генерал-лейтенант Ентоні Джонс і генерал-майор Джордж Фей здійснили ще одне розслідування заяв про те, як 205-а бригада військової розвідки причетна до зловживань із затриманими в Абу-Ґрейб. Вони також хотіли з’ясувати, чи були причетні до цих зловживань будь-які організації або інші старші офіцери, а не тільки командири бригади[438]. Хоча їхній звіт ґрунтується на стандартному диспозиційному підході і покладає всю провину на тих, хто безпосередньо брав участь у зловживаннях, — на ту ж «невелику групу аморальних солдатів і цивільних осіб», але він все ж описує деякі ситуативні й системні чинники.
«Події в Абу-Ґрейб не можливо розглядати у вакуумі» — ця вихідна теза звіту Фея-Джонса допомагає окреслити те, як «наявне оточення» сприя ло зловживанням. Висновки звіту збігаються з даними мого соціально психологічного аналізу, причому звіт містить докладний опис потужних ситуативних і системних чинників, що діяли усередині і навколо пове дінкового оточення. Давайте розглянемо їхню значимість, викладену в трьох наступних абзацах звіту:
Генерал-лейтенант Джонс виявив, що старші офіцери не брали безпосередньої участі у зловживаннях в Абу-Ґрейб, утім вони відповідальні за відсутність належного керівництва, за те, що не змогли вчасно відреагувати на повідомлення Міжнародного комітету Червоного Хреста і надати роз’яснення підлеглим, забезпечивши би при цьому відповідний постійний нагляд на тактичному рівні.
Генерал-майор Фей виявив, що з 25 липня 2003 року по 6 лютого 2004 року 27 працівників бригади військової розвідки, згідно з низкою показань, вимагали, заохочували, потурали або прямо просили солдатів військової поліції ображати затриманих, та/або брати участь у зловживаннях стосовно затриманих, та/або порушувати встановлений порядок допитів, чинні закони й інструкції щодо проведення дізнань в Абу-Ґрейб.
Командири розташованих в Абу-Ґрейб підрозділів чи ті, хто здійснював нагляд за солдатами й цими підрозділами, були не в змозі контролювати підлеглих або забезпечити безпосередній контроль за виконанням ними своїх завдань. Ці командири не спромоглися належним чином підтримувати дисципліну своїх солдатів, робити висновки зі своїх помилок і проводити роз’яснювальну роботу щодо покладених на них обов’язків...
Через запізніле виявлення неналежного керівництва не було вжито своєчасних заходів, щоб запобігти випадкам насильства і сексуальних зловживань, а також інцидентам із неправильним тлумаченням і нерозумінням прохань представників деяких служб... Зловживань не сталося б, якби офіцери дотримувалися чільних принципів статуту армії і забезпечили потрібне для виконання місії навчання (курсив для наголошення).
Спільний звіт цих генералів підсумовує безліч чинників, які, як вони ви явили, сприяли зловживанням у в’язниці Абу-Ґрейб. Сім із них названо головними причинами зловживань:
• «злочинні нахили окремих військовослужбовців» (диспозиційні особливості резервістів військової поліції);
• «неефективне керівництво» (системні чинники);
• «порушення субординації в бригаді й вищих ешелонах командування» (системні чинники);
• «участь безлічі управлінь і організацій в діяльності, пов’язаній із допитами в Абу-Ґрейб» (системні чинники);
• «нездатність ефективно відбирати, навчати, а потім інтегрувати в процес слідчих, аналітиків і лінгвістів-контрактників»
(системний чинник);
• «відсутність виразного розуміння військовою поліцією і фахівцями військової розвідки своїх ролей і обов’язків щодо проведення дізнань» (ситуативні та системні чинники);
• «відсутність системи безпеки» (ситуативні та системні чинники).
Тож, шість із семи зазначених у звіті Фея-Джонса чинників є системними або ситуативними, і лише один із них належить до диспозиційних. Потім звіт докладно описує ці чинники, приділяючи основну увагу численним прикладам неефективності системи, що стала фундаментальною причи ною зловживань:
Якщо вийти за межі особистої відповідальності, відповідальності лідерів і відповідальності командування, то слід зазначити, що системні проблеми і питання також сприяли створенню нестабільного оточення, в якому
