ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло - Філіп Джордж Зімбардо

Вона впоралась з одним завданням, і то не найкраще. Воно полягало в щотижневих «чистках», під час яких вона приймала рішення, яких в’язнів потрібно звільнити, — вони або не становлять загрози, або не мають цінної інформації і не є ані терористами, ані кримінальними злочинцями. Проте мене поінформували, що вона робила це дуже обережно, звільняючи порівняно мало затриманих, тоді як щодня з’являлися нові. Населення в’язниці продовжувало зростати. Що гірше, був постійний приплив нових в’язнів з інших в’язниць, наприклад з переповненого Кемп-Букка.

Упродовж перших шести місяців керівництва Карпінскі кількість ув’язнених зросла до понад десяти тисяч. Серед них — тридцять підлітків, віком від десяти до сімнадцяти років. Цим дітям не надали ані можливості навчатися, ані окремого місця проживання. «Бачачи умови, в яких ці діти перебували місяцями, у мене краялося серце», — розповів один зі спостерігачів. До того ж не було нічого зроблено, щоб відокремити в’язнів з психічними розладами й різними іншими захворюваннями, як-от туберкульоз.

З огляду на жахливі умови утримання в’язнів, дивними видаються надзвичайно оптимістичні висловлювання генерала Карпінскі в інтерв’ю для St. Petersburg Times у грудні 2003 року. Вона сказала, що для багатьох утримуваних в Абу-Ґрейб іракців «умови проживання є кращими, ніж удома». І додала: «Був момент, коли ми переживали, що вони не захочуть залишити в’язницю». Проте в той самий час, коли лунало таке бадьоре передріздвяне інтерв’ю, генерал-майор Антоніо Таґуба проводив розслідування за звітами про численні випадки «садистичних, неприпустимих і злочинних знущань», яких завдавали охоронці нічної зміни із 372-го батальйону військової поліції, у блоці 1А.

Згодом генерал Карпінскі отримає догану і її відсторонять від виконання службових обов’язків. Також її понизили до чину полковника і звільнили з армії. Вона була першим офіцером, якого визнали винним за фактом знущань над в’язнями, недогляду і недбальства, тобто не за те, що зробила, а за те, чого не зробила.

У своїй автобіографії «Армія однієї жінки» Карпінскі розповідає ту історію зі свого кута зору[374]. Описує відвідини високопоставлених офіцерів із Ґуатанамо, на чолі з генерал-майором Джеффрі Міллером, який їй сказав: «Ми маємо намір змінити тактику допитів в Абу-Ґрейб». Що означало «зняти м’які рукавички», перестати так поблажливо поводитися з тими, кого підозрюють у тероризмі, і почати застосовувати методи, які дадуть змогу отримати «корисну інформацію», потрібну армії для війни з повстанцями і терористами. Міллер також наполягав на зміні назви з Багдадського центру утримання під вартою і поверненні до оригінальної назви, бо вона все ще викликала жах серед мешканців Іраку — в’язниці Абу-Ґрейб.

Вона також підкреслила, що генерал-лейтенант Рікардо Санчес, командувач американськими силами в Іраку, повторив означення, яке вжив Міллер стосовно в’язнів і затриманих, кажучи, що вони «не кращі за псів» і потребують жорстокішого поводження. Карпінскі вважає, що її командувачі, генерали Міллер і Санчес, встановили новий порядок підтримки дегуманізації і тортур в Абу-Ґрейб[375].

ОСОБА: ДОЗВОЛЬТЕ ПРЕДСТАВИТИ «ЧІПА» ФРЕДЕРІКА

Уперше я зустрів Фредеріка 30 вересня 2004 року, коли його адвокат, Гері Маєрс, попросив мене провести день з ним і його дружиною, Мартою, в Сан-Франциско. Доки ми проводили поглиблене, чотиригодинне інтерв’ю, Марта оглядала місто, по тому ми разом пообідали в мене вдома в районі Рашн-Хілл. Відтоді я активно переписувався з Чіпом, спілкувався телефоном і електронною поштою з Мартою та його старшою сестрою, Мімі Фредерік.

Після дослідження всіх записів і доступних звітів про Фредеріка я попросив військового клінічного психолога, доктора Елвіна Джонса, здійснити у вересні 2004 його цілісну психологічну експертизу[376]. Я проаналізував результати, а також сліпу інтерпретацію тесту ММРІ, виконану незалежним експертом. Крім того, під час нашого інтерв’ю я зробив оцінювання рівня психологічного вигорання, результати якого проаналізував незалежний експерт із психології робочих стресів. Давайте розпочнемо з загальної інформації про походження й освіту Чіпа, потім додамо деякі особисті дані, отримані від його сім’ї і його останнього самооцінювання, і переглянемо результати формальної психологічної експертизи.

На час тих подій Чіпу було 37 років. Матір, 73-річна домогосподарка, батько, 77-річний шахтар із Західної Вірджинії. Виріс у маленькому місті Маунтін-Лейк-Парк, штат Меріленд. Матір він описує як чуйну й турботливу, а батька як дуже доброго. Один з його улюблених спогадів, як він разом з батьком ремонтує машину в гаражі. Старша сестра, Мімі, 48-річна дипломована медсестра. З Мартою познайомилися, коли вона проводила тренінги в виправному закладі, де він працював. Одружилися у Вірджинії у червні 1999 року, відтак він став вітчимом її двом дорослим донькам.

Усе своє життя Чіп регулярно відвідував богослужіння у Баптистській церкві, принаймні щодругої неділі. Вважає себе моральною людиною і вірянином, навіть після участі в знущаннях в Абу-Ґрейб. До відрядження в Ірак він навчався в коледжі місцевої громади і відвідував заняття в коледжі в Аллеґані, проте не закінчив навчання. Був пересічним, задовільним студентом, жодного разу не проваливши залік, проте радше атлетом, аніж інтелектуалом: у старшій школі займався баскетболом, бейсболом і футболом. Подорослішавши, продовжував грати у софтбол. Найулюбленіші хобі — полювання і риболовля. До того ж він — «компанійська особа» і постійно підтримував відносини з багатьма давніми і близькими друзями. Вони йому дуже близькі, тому й описує їх як тих, «за кого можна віддати життя». Також зазначає, що має дуже близькі взаємини з племінницею і племінником. Загалом це сім’янин, який розраховує на родину, а вона може завжди розраховувати на нього. Кохає свою дружину, Марту, яку описує як «ідеальну» і «дуже сильну жінку», і любить її дочок «як власних».

Чіп має добре здоров’я і хорошу фізичну форму. Ніколи не потребував хірургічних операцій, допомоги психолога чи психіатра. Єдиний конфлікт з законом стався, коли у 19 років він «порушував громадський спокій» — занадто голосно і довго кричав під час нічної забави в «хованки», за що його затримали і довелося заплатити штраф на суму п’ять доларів. Він рідко курить, випиває лише кілька пляшок пива на тиждень і ніколи не вживав заборонені препарати.

Себе він описує так: «Я дуже тихий, іноді сором’язливий, приземлений, м’якосердий, злагідливий, загалом добра людина»[377]. Проте для нас важливо підкреслити деякі додаткові риси: Чіп зазвичай боїться бути відкинутим іншими, тому в будь-яких суперечках він зазвичай поступається, аби бути прийнятим. Він змінює свої погляди, підлаштовуючись під інших, щоби вони «не злилися і не ненавиділи мене». Інші можуть впливати на нього,