Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним - Тімоті Снайдер

Доки комуністи правили над більшістю Європи, світ не міг побачити Голокост таким, яким він був насправді. Саме через те, що так багато східноєвропейців-неєвреїв справді загинули на полях битв, у Дулагах та Шталагах, в обложених містах, у відплатних акціях на селі, наголос, що його комуністи ставили на стражданні неєвреїв, завжди мав під собою історичне підґрунтя. Комуністичні очільники, починаючи від Сталіна, могли слушно сказати, що небагато людей на Заході усвідомлюють роль Червоної армії в поразці Вермахту, і страждання, що їх народи східної Європи зазнали за німецької окупації. Для того, щоб екстерналізувати те, що колись було таким вагомим для східної Європи — єврейську цивілізацію, — знадобилася лише незначна модифікація, а саме — поміщення Голокосту в загальніший страдницький наратив. Під час Холодної війни природна відповідь на Заході полягала в наголошенні надзвичайних страждань, що їх сталінізм завдав громадянам Радянського Союзу. Це теж було правдою; але, як і у випадку з радянськими оповідями, то була не єдина правда і не вся. У цьому змаганні за пам’ять Голокост, інша політика масового вбивства, що її здійснювали німці, і масові вбивства Сталіна стали трьома різними історіями, хоча насправді вони ділили між собою історичний час і місце.

Як і переважна більшість масових убивств цивільного населення, що їх скоїли радянський і нацистський режими, Голокост відбувся на Кривавих землях. Після війни традиційна батьківщина європейського єврейства, як і фабрики смерті, і поля вбивств, опинилася в межах Радянського Союзу. Впровадивши у світ антисемітизм нового штибу, Сталін применшив вагу Голокосту. Коли у 1970-х і 1980-х роках постала нова міжнародна колективна пам’ять про Голокост, то ґрунтувалася вона на досвіді невеликих груп жертв — німецьких та західноєвропейських євреїв, а також на Аушвіці, де загинуло лише близько 1/6 всіх убитих євреїв. Історики, а також носії пам’яті у Західній Європі і Сполучених Штатах, як правило, виправляли Сталінові викривлення власними викривленнями у протилежний бік — через лише побіжне згадування майже 5 мільйонів євреїв, що загинули на схід від Аушвіца, і майже 5 мільйонів неєвреїв, що їх убили нацисти. Голокост, позбавлений свого виразно єврейського характеру на Сході і своєї географії на Заході, так до кінця і не став частиною європейської історії — навіть попри те, що європейці та багато інших, погодилися з тим, що Голокост повинні пам’ятати всі.

Гітлерову імперію закрила імперія Сталіна. Залізна завіса впала поміж Заходом і Сходом, поміж уцілілими і загиблими. Тепер, коли її піднято, ми зможемо — якщо захочемо — побачити історію Європи між Гітлером і Сталіним.

Післямова: Людяність

Кожне із живих мало ім’я. Хлопчика, якому на полях марилася пшениця, звали Юзефом Соболевським. Він помер разом зі своєю матір’ю та п’ятьма братами і сестрами від голоду в 1933 році в голодній Україні. Єдиний брат, який пережив голод, помер від кулі 1937 року в Сталіновому Великому терорі. Лише сестра Ганна залишилася, щоб згадати про нього і його надію. Станіслав Вигановський був молодим чоловіком, що передбачав зустріч зі своєю заарештованою дружиною Марією «під землею». Обох їх у 1937 році в Ленінграді розстріляло НКВД. Польським офіцером, що писав про свою обручку, був Адам Сольський. Щоденник знайдено на його тілі після ексгумації його решток у Катині, де його розстріляли у 1940 році. Обручку він, ймовірно, заховав; його кати її, ймовірно, знайшли. Одинадцятилітньою дівчинкою, що вела нехитрий щоденник в обложеному і голодному Ленінграді у 1941 році, була Таня Савичева. Одна з її сестер спромоглася втекти по замерзлій поверхні озера Ладоги; Таня і решта родини померли. Дванадцятилітньою єврейською дівчинкою, що у 1942 році в Білорусі писала батькові про рови смерті, була Юніта Вишняцька. Її матір, що писала поруч із нею, звали Златою. Обох убито. «Прощавай навіки, — казав останній рядок Юнітиного листа. — Цілую, цілую».

Кожне із загиблих стало числом. Разом нацистський та сталіністський режими вбили на Кривавих землях понад 14 мільйонів осіб. Убивства почалися з політичного голоду, що його Сталін скерував на радянську Україну — і той забрав понад 3 мільйони життів. За ними прийшов Сталінів Великий терор 1937–1938 років, у якому розстріляли близько 700 тисяч осіб, переважно селян або представників національних меншин. Після цього росіяни і німці співпрацювали в знищенні Польщі і її освічених класів, убивши між 1939 та 1941 роками близько 200 тисяч людей. Після того, як Гітлер зрадив Сталіна і розпочав вторгнення в Радянський Союз, німці почали морити голодом радянських військовополонених і мешканців обложеного Ленінграда, вкоротивши понад 4 мільйони життів. У окупованому Радянському Союзі, окупованій Польщі й окупованих Балтійських державах німці розстріляли і вбили газом близько 5,4 мільйона євреїв. Німці й росіяни навзаєм провокували одне одного чинити дедалі більші злочини. Так, у партизанських війнах за Білорусь і Варшаву німці вбили близько півмільйона цивільних.

Спільним для цих злочинів було місце, спільним для них був час: Криваві землі між 1933 та 1945 роками. Опис їх є впровадженням підставової події в потік європейської історії. Без опису всіх великих убивчих політичних кроків у їхній спільній європейській історичній обстановці, порівняння між нацистською Німеччиною та Радянським Союзом приречені на неадекватність. Тепер, коли історію Кривавих земель дописано, залишається порівняння.

Нацистську та сталіністську систему необхідно порівнювати не так для того, щоб зрозуміти одну чи другу, як для того, щоб зрозуміти наші часи і самих себе. Ханна Арендт висловила цей аргумент у 1951 році, об’єднавши обидва режими означенням «тоталітаризм». Російська література XIX століття подарувала їй ідею «зайвої людини». Дещо згодом піонер-історик Голокосту Рауль Гілберг показав Арендт, як бюрократична держава могла знищувати таких людей у XX столітті. Ханна Арендт змалювала незабутній портрет сучасної зайвої людини, яка відчуває свою зайвість через тиск масового суспільства, і яку зайвою роблять тоталітарні режими, що спроможні помістити смерть у рамці історії про прогрес і щастя. Незабутнім стало змалювання Арендт вбивчої епохи: людей (як жертв, так і винуватців), що поступово втрачали свою людяність, гублячи її спершу в анонімності масового суспільства, а згодом у концентраційному таборі. Це потужний образ, і його слід виправити, перш ніж можна буде розпочати історичне порівняння нацистських та радянських убивств[756].

Місця вбивств, що найлегше допасувати до цього наративу, — німецькі табори військовополонених. Ці табори були єдиними з усіх установ — чи то німецьких,