Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним - Тімоті Снайдер
Через такий спритний виверт польські комуністи привласнили поширений у Європі старий антисемітський аргумент. У довоєнній Польщі доволі поширеним був нацистський стереотип про «юдеобільшовизм», і думка, притаманна самому Гітлерові, про те, що комунізм був єврейською змовою. Відчутна роль польських євреїв на початках комуністичного режиму хоч і була наслідком дуже особливих історичних обставин, не сприяла розвінчанню популярного ототожнення євреїв із комуністами. Тепер, навесні 1968 року, польські комуністи використали цей стереотип, ствердивши, що біда сталінізму — у його єврейськості. Якщо у комуністичній Польщі в 1940-1950-х роках щось пішло не так, то винні в тому євреї, які мали надто широкий контроль над партією і таким чином викривили цілу систему. Окремі комуністи — підказували імплікації — справді завдали полякам кривди, але ці комуністи були євреями. Відтак польський комунізм можна було очистити від таких людей — чи принаймні від їхніх синів і дочок. Таким чином, режим Гомулки спробував перетворити комунізм на явище етнічно польське.
Рішенням могла бути лише чистка — усунення євреїв із громадського життя і політично впливових посад. Але хто був євреєм? У 1968 році студенти з єврейськими прізвищами отримували непропорційно багато уваги у пресі. Польська влада вдалася до антисемітизму для того, щоб ізолювати студентів від решти населення, і організувала величезні зібрання робітників та солдатів. У заявах очільників країни польський робітничий клас став етнічно польським робітничим класом. Та все було не так просто. Режим Гомулки радо вдавався до єврейської наліпки, щоб позбутися критики як такої. За партійним визначенням, євреєм був не завжди той, чиї батьки були євреями. Кампанію характеризувала певна неясність щодо євреїв: часто «сіоністами» ставали інтелектуали та незручні для режиму особи[752].
Кампанія була з розрахунку несправедливою, навмисно провокативною і абсурдно беззмістовною історично. Тим не менш, вона не була вбивчою. Антисемітські тропи польського комунізму нагадували пізній сталінізм, а отже, і знайомі з нацистської Німеччини стереотипи. Однак жодного плану вбити євреїв не існувало. Хоча з «антисіоністькою кампанією» можна пов’язати принаймні одне самогубство, а також побої багатьох людей, нікого не вбито. Режим здійснив 2 591 арешт, скерував ще декілька сотень студентів у віддалені від Варшави гарнізони, а кількох студентських активістів засудив до ув’язнення. Близько 17 тисяч польських громадян (більшість, але не всі мали єврейське походження) прийняли від режиму пропозицію отримати квиток в один бік — і виїхали з країни[753].
Мешканці Варшави не могли не завважити, що ці люди покидали місто із залізничного вокзалу, що лежав неподалік від пересадкового пункту, де лише двадцять шість років перед тим поїзди вивозили варшавських євреїв до Треблінки. Перед Другою світовою війною в Польщі мешкало принаймні 3 мільйони євреїв. Після цього епізоду комуністичного антисемітизму їх залишилося близько 30 тисяч. Для польських комуністів і тих, що йняли їм віри, євреї не були жертвами ані у 1968 році, ані в будь-який раніший момент; вони були тими, що змовилися відібрати в поляків їхнє право стверджувати власну невинуватість і героїзм.
Сталінський антисемітизм у Польщі в 1968 році змінив життя десятків тисяч людей, а також поховав віру в марксизм, яку ще плекали численні розумні молоді чоловіки й жінки східної Європи. Звісно, це була не єдина проблема марксизму. На той час економічний потенціал сталіністської моделі було вичерпано як у комуністичній Польщі, так і в інших країнах комуністичного блоку. Колективізація не несла користі країнам із аграрною економікою. Насильна індустріалізація могла створити лише обмежене зростання. Змінилося покоління — і стало зрозуміло, що західна Європа була багатшою за комуністичний світ, і що різниця між ними зростала. Взявши на озброєння антисемітизм, чільні польські комуністи імпліцитно визнавали, що їхню систему годі покращити. Вони відвернули від себе багатьох із тих, що раніше могли вірити в реформований комунізм — а самі не мали гадки, як покращити систему. У 1970 році Гомулка втратив владу після спроби підвищити ціни, а на зміну йому прийшов цілком неідеологічний наступник, що намагався позиками купити для своєї Польщі достаток. Невдача цього задуму привела до постання у 1980 році руху Солідарність[754].
Поки у березні 1968 року польські студенти падали під ударами поліційних кийків, чехословацькі комуністи прагнули реформувати марксизм у східній Європі. Під час Празької весни комуністичний режим дуже послабив обмеження свободи в надії створити підтримку для економічних реформ. Як можна було передбачити, дискусії повернули не в той бій, якого сподівався режим. Попри тиск із боку Радянського Союзу, генеральний секретар чехословацької партії Александр Дубчек не припинив зібрання й дебати. У серпні радянські (а також польські, східнонімецькі, болгарські, угорські) війська вступили в Чехословаччину і придушили Празьку весну.
Радянська пропаганда підтвердила, що польський антисемітський експеримент не був відхиленням. Радянська преса приділила багато уваги справжньому чи гаданому єврейському походженню чехословацьких реформаторів комунізму. У 1970-х та 1980-х роках У Польщі таємна поліція регулярно наголошувала на єврейському походженні деяких опозиціонерів. Коли у 1985 році до влади в Радянському Союзі прийшов реформатор Михайло Горбачов, противники його реформ намагалися використати російський антисемітизм для захисту старої системи[755].
Сталінізм витіснив східноєвропейських євреїв із їхнього історичного становища жертв Німеччини, помістивши натомість в осердя наратив про імперіалістську змову проти комунізму. Після цього виставити їх носіями власної конспірації було зовсім легко. Так небажання комуністів виокремити і визначити найбільший злочин Гітлера з плином десятиліть стало підтверджувати один із аспектів Гітлерового світогляду.
Сталінський антисемітизм у Москві, Празі та Варшаві вкоротив віку лише жменьці людей, але скаламутив європейське минуле. Голокост становив проблему для сталіністської оповіді про страждання радянських громадян як таких, а також посував росіян і слов’ян із ролі найстражденнішої з груп. Саме комуністів, разом із відданими слов’янськими (та іншими) прибічниками, слід було вважати водночас переможцями і жертвами Другої світової війни. Цю схему слов’янської невинуватості й західної агресії застосовано також і до Холодної війни, навіть якщо це означало, що
