Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним - Тімоті Снайдер

системах значення слова партія було зворотнім. Тут партія — зазвичай одна з багатьох груп, що змагаються за владу відповідно до прийнятих правил — стала групою, що визначає правила. Як нацистська Німеччина, так і Радянський Союз були однопартійними державами. У обох державах партія відігравала чільну роль у питаннях ідеології та соціальної дисципліни. Політична логіка партії вимагала виключення чужих, а економічна еліта партії вважала певні групи людей зайвими або шкідливими. Відповідальні за економічне планування члени обох адміністрацій вважали, що в селі жило більше людей, ніж необхідно. Сталінська колективізація усунула з села зайвих селян, скерувавши їх на працю в міста, або ж у ҐУЛАҐ. Якщо вони вмирали від голоду, це не мало великого значення. Гітлерова колонізація передбачала голодну смерть і депортацію десятків мільйонів людей[761].

Політична економія як комуністів, так і нацистів залежала від колективів, що контролювали соціальні групи і відбирали їхні ресурси. Колгосп, що від 1930 року слугував Сталінові для великого перетворення радянського села, із 1941 року застосовувала німецька окупаційна влада. У окупованих польських, литовських, латвійських та радянських містах німці запровадили нову форму колективу — гетто. Міські єврейські гетто, що початково мали бути пунктами переселення, стали зонами видобуття єврейської власності та єврейської робочої сили. Номінальна єврейська влада в гетто — юденрат — була, як правило, доволі надійною, коли йшлося про збір «внесків» і організацію робітничих бригад. Адміністраторами як у гетто, так і в колгоспах були місцеві люди. Як нацистська, так і радянська система розбудували великі системи концтаборів. Якби Гітлер міг, то застосовував би радянські табори для заслання євреїв та інших гаданих ворогів, проте Німеччина не завоювала достатньо великого обсягу території Радянського Союзу, щоб уможливити такі кроки.

Хоча знаряддя експлуатації на місцях мали однаковий вигляд, а часом і були однаковими, вони слугували для здійснення різних візій майбутнього. За візією націонал-соціалістичною, нерівність між групами була природною і бажаною. Існуючі у світі нерівності, такі як нерівність між багатшою Німеччиною і біднішим Радянським Союзом, слід було помножувати. Радянська система, ширячись, несла іншим радянську версію рівності. Драматичнішого плану за цей не було, а драматичність цього була цілком достатньою. Коли радянська система стикалася з кочівниками, то змушувала їх осідати. Коли стикалася з селянами, то змушувала їх постачати державі продовольство. При зіткненні з націями вона знищувала їхні вищі класи шляхом кооптації, депортації чи вбивства. При зустрічі із вдоволеними суспільствами вона вимагала, щоб ті прийняли радянську систему як найкращий із можливих світів. У цьому особливому розумінні радянська система була системою інклюзивною. Тоді як німці не допускали більшість населення своєї імперії до рівноправного членства в державі, комуністи у свою версію рівності включали майже всіх.

Сталін, так само, як Гітлер, говорив про ліквідації і чистки. Та сталіністське обґрунтування знищення було завжди пов’язане з обороною радянської держави, або ж поступом соціалізму. У рамцях сталінізму масові вбивства не могли бути нічим іншим, як успішним захистом соціалізму або ж складником в історії поступу до соціалізму; вони ніколи не становили із себе суті політичної перемоги. Сталінізм був самоколонізаційним проектом, що поширився тоді, коли це дозволили обставини. Натомість нацистська колонізація цілковито залежала від негайного і повного підкорення величезної нової імперії на сході, що за розміром залишала б довоєнну Німеччину далеко позаду. Нацистська колонізація передбачала знищення десятків мільйонів цивільних. На практиці німці переважно вбивали людей, що не були німцями; тоді як комуністи вбивали головно людей, що були радянськими громадянами.

Радянська система була найсмертоноснішою тоді, коли Радянський Союз не був у стані війни. Натомість нацисти до початку війни вбили лише декілька тисяч осіб. Під час завойовницької війни Німеччина вбила мільйони людей швидше за будь-яку іншу державу в історії (до того часу)[762].

З великої відстані в часі, ми можемо вирішувати, порівнювати нацистську систему з радянською чи ні. Сотні мільйонів європейців, чиїх життів торкнулися обидва режими, не могли дозволити собі таку розкіш.

Порівняння між очільниками і системами розпочалися в ту ж мить, коли Гітлер прийшов до влади. Між 1933 та 1945 роками сотні мільйонів європейців мусили зважувати те, що їм було відомо про націонал-соціалізм та сталінізм, щоб приймати рішення, які часто вирішували їхню долю. Це стосувалося безробітних німецьких робітників на початку 1933 року, які мусили вибирати, чи голосувати за соціал-демократів, комуністів чи нацистів. Це стосувалося голодуючих українських селян, частина яких сподівалася на німецьке вторгнення, що поклало б край їхній біді. Це стосувалося європейських політиків другої половини 1930-х років, які мусили вирішувати, вступати їм у Сталінові народні фронти чи ні. Ця дилема була гостро відчутною у Варшаві, де польські дипломати намагалися втримати рівну відстань між потужними німецьким та радянським сусідами в надії уникнути війни.

Коли у 1939 році німці й росіяни разом напали на Польщу, польські офіцери мусили вирішувати, кому їм здаватися. Польські євреї (та інші польські громадяни) мусили вирішувати, чи слід їм тікати до іншої зони окупації. Після того, як у 1941 році Німеччина напала на Радянський Союз, частина радянських військовополонених зважувала ризик колаборації з німцями проти ймовірної голодної загибелі в таборах. Білоруська молодь мусила вирішувати, приєднуватися до радянських партизанів, чи до німецької поліції-доки їх не почали силоміць зганяти до одних чи до інших. Євреї у Мінську в 1942 році мусили вибирати між подальшим перебуванням у гетто і втечею до лісу в пошуку радянських партизанів. У 1944 році командувачі польської Армії крайової мусили приймати рішення щодо того, чи слід їм спробувати визволити Варшаву від німців самотужки, чи чекати на радянську армію. Більшість із уцілілих в українському голоді 1933 року пізніше зазнали німецької окупації; більшість уцілілих у німецьких голодних таборах 1941 року згодом повернулися до Сталінового Радянського Союзу; більшість із тих уцілілих у Голокості осіб, що залишилися в Європі, досвідчили також і комунізм.

Ці європейці, що заселяли ключову частину Європи у ключовий час, були приречені порівнювати. Нам, за бажання, доступна можливість розважати над двома системами в ізоляції; люди, що зазнали дію цих двох систем, пережили їх перетин і взаємодію. Іноді нацистський та радянський режими були союзниками — зокрема у спільній окупації Польщі. Часом, навіть як вороги, вони мали узгоджувані цілі — наприклад, коли Сталін вирішив не допомагати варшавським повстанцям у 1944 році, дозволивши німцям убити людей, які згодом противилися б комуністичному правлінню. Саме в цьому полягає суть того, що Франсуа Фюре назвав їхньою