ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло - Філіп Джордж Зімбардо

Стенфордський в’язничний експеримент, як ви пригадуєте, також було побудовано на деіндивідуалізації — сонцезахисні дзеркальні окуляри й військова форма в охоронців. Із цих усіх досліджень випливає один важливий висновок: усі чинники чи ситуації, завдяки яким люди почуваються знеособленими, коли ніхто не знає або не хоче знати, ким вони є, зменшують відчуття особистої відповідальності, і тим самим формується потенціал до поганих вчинків. Це робиться особливо помітним у поєднанні зі ще одним чинником — коли ситуація чи якась інституція надає людям дозвіл на антисуспільні чи агресивні дії стосовно інших осіб, як в описаних тут дослідженнях, то люди готові братися за зброю. Натомість, якщо ситуація, завдяки знеособленню, провадить тільки до зменшення зосередженості на собі й заохочує просоціальну поведінку, люди готові любити одне одного (на вечірках знеособлене сприйняття один одного часто сприяє спілкуванню). Тож з психологічного погляду спостереження Вільяма Ґолдінґа щодо знеособлення й агресії є правильним, хоча вони пов’язані у дещо складніший і цікавіший спосіб, аніж він зобразив.

«Певно, мій одяг думку цю мені навіяв»

Вільям Шекспір, «Зимова казка»[320]

Знеособленням можна наділяти інших не лише за допомогою масок, а й через трактування людей в окремій ситуації. Коли люди ставляться до вас не як до унікальної особистості, а лише як до когось «іншого» або як до гвинтика системи, коли вас ігнорують, також з’являється відчуття знеособлення. Відсутність особистої упізнаваності також стимулює антисоціальну поведінку. Коли дослідник ставився до одних студентів-добровольців людяно, а до інших як до «піддослідних морських свинок», вгадайте, хто його обікрав, коли той вийшов з кімнати? Після дослідження студенти залишалися на якийсь час на самоті в кабінеті професора, де стояла повна ваза монет і ручок. Ті, до яких ставилися знеособлено, набагато частіше щось цупили з неї, ніж ті, до кого ставилися людяно[321]. Доброзичливість може бути чимось більшим, ніж просто нагородою.

АГРЕСИВНІСТЬ УЧНІВ ПІД ЧАС ХЕЛЛОВІНУ

Що відбувається, коли діти йдуть на незвичайну хелловінську вечірку, де вдягають костюми і отримують дозвіл від вчителів на агресивні ігри, за які отримують призи? Чи знеособлення, разом із заохоченням до агресії, провадитимуть дітей до агресивнішої поведінки?

Учні початкової школи відвідали спеціальну експериментальну хелловінську вечірку, організовану вчителями під наглядом соціального психолога Скотта Фрейзера[322]. На ній їм пропонували багато ігор, і в кожній діти могли виграти жетони. Наприкінці вечірки ці жетони можна було обміняти на подарунки. Що більше жетонів виграєш, то кращий подарунок можеш отримати, тож мотивація виграти якнайбільше жетонів була високою.

Половина ігор були неагресивними, інша частина передбачала поєдинки між двома дітьми. Для прикладу, в неагресивній грі для виграшу потрібно було швидко запхати м’ячик до трубки. У потенційно агресивній змагалися двоє учнів, хто швидше витягне м’ячика із трубки. При цьому зазвичай зауважували, як суперники штурхали одне одного. Агресія не була надмірною, але виступала на початкових етапах фізичного протистояння дітей.

План експерименту передбачав тільки одну групу, де поведінка кожної дитини була і досліджуваною, і контрольною. Така процедура відома як А-В-А — попереднє вимірювання/впровадження змінної/повторне вимірювання. Діти спершу гралися без костюмів (А), потім у костюмах (В), потім знову без костюмів (А). Спершу вчителі повідомили, що костюми ще не привезли, і діти почали бавитися, не чекаючи доставки. Коли ж їх доправили, діти перевдягалися в різних кімнатах і завдяки цьому ставали знеособленими. По тому вони змагалися в тих самих іграх, але вже в костюмах. У третій фазі діти знімали костюми (нібито аби передати їх дітям на іншій вечірці), і далі бавилися. Кожна частина тривала приблизно годину.

Результати показують приголомшливу силу знеособлення. Щойно діти вдягли костюми, агресивність серед них істотно зросла. Загальна тривалість агресивних ігор, порівняно з неагресивними, подвоїлася (з 42% в А до 86% у В). Також цікавий ще один результат: агресія не оплачується. Що більше часу дитина витратила на такі забави, то менше жетонів вона зібрала впродовж цього етапу вечірки. Участь в агресивній забаві забирає більше часу, ніж у неагресивній, і лише один гравець виграє. Зрештою ті діти, які грали в агресивні ігри, отримали загалом менше нагород. Проте це не мало значення для переодягнених і знеособлених дітей. На другому, переодягненому і найагресивнішому, етапі було здобуто найменше жетонів: у середньому тільки 31 жетон, порівняно з 56 жетонами у першій фазі.

Третій важливий результат — високий рівень агресивності не переносився із фази В до останнього A-етапу, показники якого збігалися з результатами на першій стадії експерименту. Відсоток агресивної поведінки зменшився до 46%, а кількість здобутих жетонів зросла до 79 на одну дитину. Отже, ми можемо дійти висновку, що спричинена знеособленням зміна поведінки не викликала диспозиційних внутрішніх змін чи схильностей, а лише стала відповіддю на зовнішні чинники. Змініть ситуацію — і поведінка одразу попрямує за нею. Використання процедури А-В-А також зробило очевидним, що знеособлення було істотним для різкої зміни поведінки в кожному часовому інтервалі. Знеособлення сприяло агресії, навіть коли її наслідки не допомагали дістати нагороду — збільшити кількість жетонів для отримання кращого подарунку. Агресивність стала нагородою самій собі. Віддалені цілі програли миттєвому задоволенню (ми побачимо схожий феномен, розбираючи деякі зловживання в Абу-Ґрейб).

У схожому польовому дослідженні виявлено, що діти, які під час Хелловіну в саморобних костюмах відвідують сусідів із пропозицією «ласощі чи капості», більше схильні красти дрібниці у знеособленому вигляді, аніж коли їх можна упізнати. Друзі дослідника розмістили на вулиці вази з цукерками або монетами і підписали їх «візьми одну». Крадіжкою вважалося недотримання обмеження. Деякі діти приходили самі, інші з друзями. Господар або навмисно не цікавився іменами прихованих під масками дітей (знеособлення), або вітався і просив сказати, хто ховається за ними (упізнаваність)[323].

У такому природному середовищі досліджено поведінку понад семисот дітей. Найбільше порушень виявлено в знеособлених групах (57%), далі йшли знеособлені одинаки й упізнавані групи (по 21%), найменше серед упізнаваних дітей, які ходили самі (8%). Вочевидь, що навіть для останніх спокуса легких грошей і солодощів була надто сильною. Проте додавання лише одного чинника — знеособлення, перетворило поодиноку спокусу на надмірну жагу більшості дітей привласнити чуже добро.

МУДРІСТЬ КУЛЬТУРИ: ЯК ЗМУСИТИ ВОЇНІВ УБИВАТИ НА ВІЙНІ, АЛЕ НЕ ВДОМА

Залишмо лабораторію й забави на дитячих вечірках і повернімося до реального світу, де питання знеособлення і насильства може набувати ваги життя і смерті. З особливою уважністю ми поставимося до відмінностей між тими спільнотами, де молодих солдатів відправляють на війну без зміни їхного зовнішнього вигляду, й іншими