Українська література » Наука, Освіта » Iсторичнi есе. Том 1 - Іван Лисяк-Рудницький

Iсторичнi есе. Том 1 - Іван Лисяк-Рудницький

Читаємо онлайн Iсторичнi есе. Том 1 - Іван Лисяк-Рудницький
впливом програмного роману Чернишевського “Що робити?” (“Что делать?”) гасло вільної любові, звільненої від будь-яких умовностей, знайшло сильний відгомін. Драгоманов звірявся товаришеві:

“А взагалі вільна любов справа така ж трудна, як і моногамія, і з нею треба бути дуже обережним. Обороняйте право жінок на освіту, на працю, на ролю в громадському життю, розширяйте право розводу, але стережіться проповідувати вільну любов, “як у птахів”. Бо й у птахів по більшій части моногамія існує, поки виростуть діти — а в людей же дитина росте 20 рр... Треба ж якої-небудь конституції і на вольність у любві, як і на вольність у громаді, a liberum veto не годиться ні тут, ні там”[345].

Драгоманов бажав звільнення усіх гноблених Груп, але прагнув упорядкованої свободи, а не індивідуальних чи колективних примх.

ЕТИЧНИЙ СОЦІАЛІЗМ

Драгоманов часто говорить про себе як про соціаліста, але не пов’язує себе з якою-небудь окремою школою чи напрямком соціалізму. Існує небагато концепцій, які мали б так багато різних і суперечливих значень, як “соціалізм”. Ось чому нам конче потрібно точніше з’ясувати, як Драгоманов визначав соціалізм.

“Я завше був соціалістом (ще в гімназії, де мені дали прочитати Роберта Оуена і Сен-Сімона), але ніколи не думав перекладати до нас просто, стереотипно ні одну з чужих соціалістичних програм”[346].

Ми, напевно, не помилимося, сказавши, що соціалісти, які самі не вийшли з робітничого класу є звичайно соціалістами з етичних причин. Однак, мало хто з цим погоджується. Звичайно соціаліст-інтелектуал схильний приховувати свої образи та сподівання за науковими причинами. Найпоширенішим логічним обгрунтуванням є ідея історичного детермінізму, який неминуче веде людство від капіталістичної до соціалістичної епохи.

Вирізняло Драгоманова не те, що він став соціалістом з етичних міркувань, а те, що він сам це усвідомлював.

“Соціалістичний рух у Росії досі виходить переважно від людей, які самі не належать до чорноробочих класів і які захоплюються міркуваннями, потребою бачити біля себе здійснення соціальної справедливості, а не потребами економічними чи класовими прагненнями”[347].

Але що таке “соціальна справедливість”? Багато соціалістів переконані, що доки існує капіталізм, не може бути жодної соціальної справедливості, а коли в майбутньому переможе соціалістичний лад, вся мислима соціальна справедливість буде забезпечена автоматично. Драгоманов не міг прийняти такого фаталізму, так само як не переконували його буржуазні ліберали, що намагалися виправдати всі гріхи тієї системи як сумні, але, на жаль, неминучі побічні продукти великого економічного й технічного поступу XIX ст. Його пильна соціальна свідомість вимагала конкретних заходів, якими можна було б якомога швидше зарадити всім бідам. Такою є вихідна точка його соціалізму.

“...Я сказав ...думку, котра завше була єретичною для многих моїх приятелів-соціалістів, а власне, що в теперішньому соціальному руху, навіть робітницькому, справа власне комунізму [тобто майбутнього колективного економічного ладу] займа не дуже багато місця, а що той рух висував на перший план такі справи, як час робочого дня, норма плати робітникам, забезпечення робітників і т. п., котрі мають свою вагу помимо справи комунізму. До того є рухи аграрні, досить радикальні і навіть революційні, як напр. ірландський, котрі зовсім не мають в собі комунізму”[348].

Драгоманов давав одному із своїх галицьких друзів таку пораду:

“Вам [галицьким радикалам] треба європейських [соціалістичних] ідей, пожалуй, до того російської прихильності до селянина.., та всего цего прилагодженого до спеціальних австрійських, а почастно галицьких обставин. Знаєте, я б Вам радив звернути увагу найбільше на Ірландію та на Бельгію. Перша цікава для нас по своїм аграрним справам і по зручности організації селян, а друга по зв’язку соціальної агітації з політичною та по тому, як валони і фламанці спільно йдуть в агітації серед робітників, а нарешті по тому, як соціалістична агітація іде там поряд з практичною кооперацією... Раджу слідити за всім робітницько-крестьянським рухом, а не за самим тілько патентовано-соціалістичним, колективістичним.

Тепер особливо соціалістична справа має практичний характер соціальної політики, і такі речі, як 8-годинна робота далеко важніші, ніж спори про форми... колективізму (державний чи громадський) і навіть сам колективізм. Окрім того, важні політичні й культурні грунти для соціалістичної політики, як загальне виборче право, технічне виховання й т. і. Треба привчатись дивитись на соціалістичний рух не з сектярського (чи революційного, чи консервативного) погляду, а з громадсько-еволюційного...”[349].

Зрозуміло, що далекосяжна і систематична політика соціальних реформ не могла спиратися на сили самої лише організованої праці. Драгоманов називає три елементи, які сприяють соціальному поступові. Соціалісти-інтелектуали є теоретиками, критиками й пропагандистами. Потім ідуть масові рухи робітників (спілки, кооперативні товариства тощо), аналогічні селянські рухи та політичні кампанії соціалістичних і популістських партій, такі як боротьба за загальне виборче право. Врешті мусимо врахувати засоби правлячих класів та існуючих урядів, навіть консервативних, спрямовані на усунення чи пом’якшення соціальної несправедливості (наприклад, англійське фабричне законодавство)[350]. Всі три чинники роблять свій внесок у суспільний поступ, і потрібно знайти для них спільний знаменник. Цікаву спробу знайти його для Росії становить соціально-політична програма Драгоманова у “Вільній спілці”[351]. Як пояснює автор у своєму коментарі, ця програма є результатом порівняння та синтезу реформістської програми-”максимум” земських конституціоналістів і російської ліберальної буржуазної преси з одного боку та мінімальних вимог європейських соціалістичних і робітничих рухів — з іншого. На слушність міркувань Драгоманова вказує той факт, що від часу, коли ці ідеї були проголошені, майже всі важливіші пункти його соціальної та економічної програми (законодавче обмеження тривалості робочого дня, прилюдний судовий розгляд справ між наймитами та наймачами, прогресивні податки, тощо) були прийняті більшістю цивілізованих держав.

Що Драгоманов був вільний від упереджень, спільних для більшості соціалістів його часу, свідчить усвідомлення ним того, що скрізь у Європі робітничий рух очолюють не найбідніші, а культурно й економічно найсильніші робітники[352]. Водночас він застерігав соціалістів від того, щоб скидати в одну купу стабільних, продуктивних підприємців і біржових спекулянтів та авантюристів, навіть якщо на практиці різні групи буржуазії важко розпізнати[353].

Драгоманов був переконаний, що соціалістичний колективізм у принципі кращий, аніж приватне підприємництво. Але, знаючи, що багато шановних демократів і поступовців не погоджуються з цим, він намагався переконати гарячих соціалістів із числа своїх молодших товаришів не відкидати зневажливо співпраці з демократами-несоціалістами.

“Тепер досить було б і того, коли б кожда поступова партія давала хоч те для поступу, що лежить в

Відгуки про книгу Iсторичнi есе. Том 1 - Іван Лисяк-Рудницький (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: