Українська література » Наука, Освіта » Iсторичнi есе. Том 1 - Іван Лисяк-Рудницький

Iсторичнi есе. Том 1 - Іван Лисяк-Рудницький

Читаємо онлайн Iсторичнi есе. Том 1 - Іван Лисяк-Рудницький
class="cite">

“...Лібералізм почасти син феодалізму і річ середньовічна. Англія, Нідерланди, Швейцарія вдержали середньовічний лібералізм, не піддались новому абсолютизму і попхнули зріст новішого лібералізмй”[321].

Питання виникнення політичних свобод веде до проблеми поступу взагалі. Ідея поступу була основною складовою частиною лібералізму XIX ст. Що вирізняє ідею поступу у Драгоманова, то це її точне, обережне і відносно критичне формулювання. Драгоманов ніколи не сприймав поступ як якийсь автоматичний процес у природі і не ототожнював його з технологічними досягненнями й нагромадженням матеріальних благ, як це робило багато представників вульгарного лібералізму XIX ст. Для будь-кого з такою етичною орієнтацією, як у Драгоманова, поступ по суті є питанням вищого ступеня духовної культури та соціальної справедливості. Драгоманов дає цікаве прагматичне виправдання ідеї поступу. Віра в поступ надає людям змогу прагнути до вдосконалення умов як здійсненої мети й не дозволяє фаталістично примиритися з існуючим станом речей. Оскільки люди борються за краще, то можна буде досягнути справжнього поступу.

“Тільки віра в поступ рятує людину від песимізму і розпачу, від гуманної мізантропії і навчає міряти часи і особи мірою відносного удосконалення... Тільки прийняття ідеї поступу дає солідну базу ідеї, що історичні явища розвиваються за певними законами і правилами”[322].

Однією з останніх праць Драгоманова, опублікованою за рік до його смерті, була брошура “Рай і поступ”. Вона написана так, щоб її могли читати селяни-члени галицької радикальної партії. Але її простота не повинна вводити нас в оману; тут Драгоманов розвиває справді оригінальну філософію історії. На відміну від більшості захисників віри у поступ він не будує своєї аргументації на показі очевидних досягнень цивілізації, а на розвитку самої ідеї поступу.

Біблійний міф про рай, як і подібні міфи в інших народів, показує, як людина, незадоволена дійсністю, починає уявляти собі краще життя, хай навіть у далекому минулому. Наступним етапом був перський дуалізм з його вірою в остаточну перемогу добра. Потім прийшов християнський хіліазм — віра в нашестя тисячолітнього царства Христа. Починаючи з XVI ст., люди стали повертати свої очі від неба до землі, сподіваючись перемоги добра вже не як надприродного явища, кінця світу, а як результату власних свідомих зусиль.

“Правдивість думки про поступ доповняється самим зростом сеї думки, бо в зрості сім видно поступ з часами”[323].

У зв’язку з цим Драгоманов показує, як кожен крок уперед у розвитку поняття поступу відповідав крокові цивілізації. Ідеалістичну філософію історії можна виразити так: рушійною силою, що стоїть за позитивним розвитком, є поступ ідей.

Щоб завершити цю картину, ми мусимо також сказати і про ставлення Драгоманова до релігії[324]. Це не є недоречним, коли йдеться про Драгоманова як політичного мислителя. Сам він мав таке переконання:

“Відомо, що між уявленнями людей про порядки державні й громадські та їхніми релігійними ідеями існує тісний зв’язок”[325].

У Драгоманова була чітка практична програма стосовно релігійних питань. Він завжди прагнув відокремлення церкви від держави й перетворення церков на приватні, фінансово незалежні організації. Особливо він покликався на американський приклад і висловлював сподівання, що європейські держави підуть за ним якнайшвидше[326].

Він уважав, що в політиці вільнодумним і ліберальним християнам слід діяти разом, але боявся, що вірні католицької та православної церков навряд чи будуть корисними в боротьбі за суспільний поступ. Згодом він пом’якшив свою думку. Він усвідомлював, що в таких країнах, як Бельгія чи Франція, католицька церква діє в інтересах народу. В діяльності таких людей, як кардинал Меннінг, він бачив початки соціального католицтва. Він також бачив, що існує відмінність між такими країнами, як Сполучені Штати й Швейцарія, та іншими, такими як Австрія. В перших населення змішане, католики та протестанти живуть разом, і католицька ієрархія пристосувалася до демократичних інституцій. У других католицька церква все ще прив’язана до феодальних інтересів. У листі до одного з галицьких лідерів Драгоманов висловлював думку, що радикали в Галичині могли б знайти modus vivendi з духовенством уніатської церкви (гілки східного обряду в римо-католицькій церкві), за умови непорушності свободи наукових досліджень та підтримки інтересів трудящих верств[327]. У запалі своєї боротьби проти клерикалізму Драгоманов не зміг правильно оцінити історичних заслуг уніатської церкви перед українським народом у Галичині. Важко заперечити, проте, що його заклик до секуляризації української культури та політики відповідав настійним потребам того часу.

Як за життя, так і після смерті Драгоманова часто вважали атеїстом. Це було однією з головних причин ворожого ставлення до нього, так само як причиною його популярності в інших колах. Така інтерпретація можлива на основі певних його праць, де він нападає на церкву як на причину багатьох кривавих воєн і непотрібних битв і закликає до раціоналізму в релігійних справах. Однак Драгоманов не пропонує раціоналістичної ерзац-релігії в стилі позитивізму Огюста Конта чи всеохопної ідеології марксизму. При детальнішому розгляді видно, що позитивізм Драгоманова можна обмежити до вимог свободи наукових досліджень, якій би не перешкоджали релігійні чи якісь інші заборони. В одній із своїх популярних брошур він дає чудову інтерпретацію міфа про Прометея, як давнього, але вічно нового символу людського духу, що безстрашно штурмує небо[328]. У зв’язку з вивченням фольклору та етнографії Драгоманов мав науковий інтерес до проблем історії релігій. Він намагався поширити серед українців дослідження історії релігій та біблійної критики. В суспільстві, де релігія майже наскрізь ототожнювалась із традиційним віруванням та усталеними церквами — православною та уніатською, цього було досить, щоб присвоїти Драгоманову репутацію атеїста. Він уважав релігійну ситуацію в Росії патологічною. Там, завдяки цензурі і царській політиці загалом, навіть найосвіченіші люди не бачили іншої альтернативи, ніж державна православна церква (котра була відсталою навіть порівняно з візантійською церквою IV–VIII ст.) або вульгарний матеріалізм нігілістів[329]. Немає сумніву, що Драгоманов з усієї сили намагався вказати українському народові третій шлях виходу з цієї дилеми.

Кожен, хто читає праці Драгоманова, не може не помітити уваги, якої автор надає протестантству, уваги, непропорційно великої проти його справжньої ролі в житті українського народу. Він досліджує всі єретичні впливи в українській релігійній історії, від маніхейства до гуситства, кальвінізму й социніанства. Його також надзвичайно цікавили світські братства XVI–XVII ст. Вони представляли демократичні елементи в правлінні православної церкви в Україні, контролюючи ієрархію, сприяючи розвиткові школи та книгодрукування і чинячи опір войовничому католицизмові польської контрреформації. В другій половині XIX ст. селяни підросійської України, невдоволені офіційною православною вірою, заснували євангелічний рух, що

Відгуки про книгу Iсторичнi есе. Том 1 - Іван Лисяк-Рудницький (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: