Неможливий романс - Мартіна Зоріна

— Гаразд, поїхали.

Ми вийшли з будівлі, тримаючись за руки. Ярослав щомиті притягував мене до себе і пристрасно цілував. І в мене поморочилось в голові: від щастя, задоволення та хвилювання. Я хотіла аби наша мить насолоди тривала вічно і поза межами фітнес-центру не було ніяких там Владиславів зі своїми тараканами в голові, ніяких Кір та Ельвіри, котрі б бажали звабити мого коханого і ще купи перешкод та заборон.

***

Заледве ми дісталися квартири Ярослава, як в Орлова задзвонив телефон.

— Так, Глібе Вікторовичу, — голос Яра вмить з розслабленого став сталевим. Напруга відчувалась в кожній ноті, — Розумію. Так, згоден.

Ярослав скинув виклик і засунув телефон до кишені.

— Зараз, підіймаємось до мене, я дещо візьму і відразу ж поїдемо в офіс твого батька.

— Посеред ночі? Чому?

Погляд Яра потемнішав.

— Так буде безпечніше для тебе, Челсі.

Він взяв мою руку у свою і поцілував, викликаючи посмішку на устах та трепет в тілі. Я знову його хотіла й боротися з бажанням навіть не могла. Я густо почервоніла й зашарілася.

— Яр... — майже простогнала, впиваючись в його губи нестримним поцілунком.

Дивний стукіт та шум змусили відірватися від губ Яра та розплющити очі.

Дверцята з моєї сторони відкрилися й мене схопили за руку. Я підійняла голову і зустрілася поглядом з Владом. В його очах була справжня темрява. Він осатанів від побаченого.

— Ось ти чи займаєшся, погань! — він кричав мені в обличчя, витягнувши з машини й припечатавши до неї. Нависав наді мною наче скала.

— Відпусти її, — голос Яра долинав позаду.

 Я хотіла обернутися, та мені не дозволили.

— Дивись на мене, шльондро! — Влад схопив мене за підборіддя та змусив дивитися лише на нього, — Так ти зберігаєш мені вірність, так? — він стиснув пальцями підборіддя, викликаючи біль. Я злякалася та погляд не відвела. Я не здамся, не сьогодні, — Ненавиджу! — прошипів він, вліпивши мені ляпаса. Щока запалала вогнем.

— Уб’ю! — прокричав Ярослав, — Іди сюди, покидьку, — голос коханого звучав грізно, — Давай, поборемось по-чесному, — він не переставав провокувати Влада, — Подивимось на що ти здатен!

Влад хмикнув.

— Ти, що безсмертний? Ти хоча б знаєш, хто я? Чи наша маленька хвойда не попередила тебе про велику загрозу у вигляді її чоловіка? — Влад відкрито насміхався й упивався власною красою та силою. Мені було страшно за Яра, бо я знала на що здатен Влад, а в гніві він втрачає контроль. Достукатись до нього не можливо.

— Для мене ти лише слабак та гівнюк, котрий воює з тендітною жінкою, — виплюнув Ярослав, змусивши Влада заричати.

— Ти покійник, наволоч!

Влад відпустив мене і відштовхнув. Я повернулась і побачила, як два здоровані скрутили Яра й утримували.

— Відпустіть його! — закомандував Влад, — Іди сюди, іди. Подивимось на кого мене проміняла ця стерво!

— Влад, благаю, зупинись, — я вхопилась за його руку, намагаючись зупинити. Та він сунув наче танк, — Влад, не треба, не чіпай його.

Та мене ніхто не став слухати. Влад відштовхнув мене з такою силою, що я не втримала рівновагу і впала.

Ярослав заричав і кинувся вперед.

— Макаров, яка ж ти погань, — процідила крізь зуби, перш ніж втратити свідомість.

Примітка:

1. Другорядний персонаж з книги «Наперекір упередженням»