Бунтівник та аристократка - Крістіна Логоша

Розуміючи, на що натякає Маріса, я навіть трохи почервоніла.

— Нічого не було… Поруч ошивався Ерік, і я постаралася якнайшвидше звідти забратися.

Самка пітона притихла.

- І який у тебе тепер план?

Мені не було чого відповісти. Я не знала, куди мені йти і чи кудись іти взагалі. Все змішалося в одну купу, на дні лежала я, притиснута купою обставин.

Крістоф уже не викликає колишнього відторгнення, а вчорашнє одкровення навіть трохи підняло його в моїх очах. Звісно, ​​у мене залишилися питання. І чим більше я дізнаюся, тим більше їх з'являється.

— Мені здається, що він щось не домовляє…

- В сенсі? - промовила Маріса.

— Його слова про «сильне потомство». Тут якась нестиковка. Я ж бачу, який він: різкий, гордовитий, упертий — він такий для багатьох і навіть зі мною. Але вчинки його цілком протилежні цьому образу… Я не можу це висловити словами, це треба відчути.

Змія уважно подивилася на мене.

- Ів, ти що, закохалася?

- Я?! Ні.

- Ну да ну да. Я тобі повірила! І що тепер? Гарно складеш ручки і чекатимеш нареченого з каструлею борщу і пирогами?

- Ні! Почнемо з професора Альберта – у мене до нього набралося багато запитань.

Маріса вповзла на мою руку, зливаючись зі шкірою і перетворюючись на барвистий орнамент. Привівши себе в порядок, я пішла на пошуки вченого, прихопивши із собою монографію з фотографією каменю, як із мого сну.

Місце розкопок розширилося, а над ямами натягли тенти, захищаючи від яскравого сонячного світла крихкі знахідки. Як і раніше, студенти копошилися в землі, а професор із групою обраних оцінював історичну цінність якогось уламка.

— Феноменально… — бурмотів він собі під ніс.

 — Щось цікаве, професоре?

- Фрау Йєнсен! Доброго дня. Як ваше самопочуття?

Я трохи скривилася, питання про моє самопочуття все ще кололи легкою образою.

— Дякую, почуваюся чудово. Як справи у вас? Як відбуваються розкопки?

Він жестом дав знак наблизитись до нього. Дивлячись у мікроскоп, я розглядала маленький шматочок, швидше за все, глечик. Час трохи стерло малюнок, але загальні риси можна було розглянути — змія з відкритою пащею.

 Як гарно усвідомлювати, що ти торкаєшся речі, якій, можливо, не одна тисяча років, це викликає душений трепет.

- Що це означає?

— Найімовірніше, це одне з демонічних божеств. Я вперше зустрічаю таку символіку. Ясний     Утьос підносить все нові і нові сюрпризи!

— Альберте, я у вас хотіла запитати з приводу цієї фотографії... — я простягла історику знімок каменя. - Що ви знаєте про це?

Професор почав уважно розглядати сторінку з книги.

— Це ритуальний жертовник без жодного сумніву. Мій колега знайшов його на Ртутних островах ще до блокади, але коли намагалися перевезти його на материк, корабель потрапив у сильний шторм, ланцюги, які тримали ящики з експонатами, порвалися, і їх змило в море. Ви не уявляєте, Ів, скільки багатства виявилося на дні океану! Я тоді випив пів флакону серцевого зілля, щоб пережити цю втрату для археології та історії! Це було просто…

- Який жах! — я перебила вченого, розуміючи, що голосіння буде соковитим і довгим. — Чи багато людей постраждало?

— Та краще люди постраждали б! Ці боягузливі щури сиділи у своїх каютах, поки експонати мотало по палубі та змивало в океан! — ох, даремно я про жертви запитала… — Якби я був на їхньому місці, то з веслом у руці рятував би знахідки. На зборі кафедри я їм усім так і сказав: Ви історики-щури. Будь ви справжніми істориками, то повинні були пірнути на дно за своїми знахідками»…

— Професоре, — я обережно торкнулася плеча обуреного історика, — та що до ритуального жертовника?

— Я ж говорю, — потонув він.

— А іншого такого немає? Може ще хтось знаходив подібні?

- На жаль... - розвів руками вчений.

— Виходить, на ньому приносили людські жертви?

— Насправді є припущення, що це священний камінь, якому поклонялися і приносили на ньому жертви, я ж висунув теорію, ще тридцять років тому, що це печатка могла бути проходом у світ демонів.

- У світ демонів!.. - як заворожена, повторила я.

Так! Ось чому я був такий злий! Ви уявляєте, який це міг бути прорив для науки? Так, що для науки? Для всього світу! — професор підняв руки до небес і потрясав ними, перебуваючи в повному обуренні.

— Дуже прикро. Проте, дякую за розповідь.

Розуміючи, що від професора навряд чи вдасться ще чогось досягти, ми з Марісою пішли. У будинок повертатися не хотілося — у ньому моїм думкам не вистачало простору, а мені не було спокою. Я згадувала слова Ясни, що вона дала мені всі підказки, а цей камінь ключ. Я прогулювалася головним двором, коли величезна вантажівка з будівельними матеріалами перетнула бар'єр, зупинилася біля мене, і робітники почали розвантаження. У цей момент я майже фізично відчула їдкий погляд, що пройшов по моєму тілу. Я здригнулася і швидким кроком попрямувала до замку, але крижана рука схопила моє зап'ястя і потягла до вантажної машини. Я захотіла закричати, але Ерік закрив мій рота долонею. Двома сильними ривками він притис мене до борту вантажівки, затуляючи від оточуючих.