Бунтівник та аристократка - Крістіна Логоша

— А що це за випадок?

Уявила, як розповідаю про незнайомця, про те, що бачу світ його очима, і про те, що не зможу стати матір'ю, поки не знайду його... Останнє поранило душу... Я не була готова ділитися цим болем.

— Стара історія… Не хочу згадувати.

Маріса гойдалася на блакитних хвилях. Впевнена: якби змії могли сяяти від щастя, то Маріса зараз засліпила б.

Я глянула на Крістофа, він був занурений у свої думки і напружено хмурився. Я легенько торкнулася його руки, щоб перевірити, чи не Морок намагається прорватися назовні.

Крістоф здригнувся і звернув на мене увагу.

- У тебе все гаразд?

- Абсолютно. Повечеряємо у ресторані після моєї зустрічі?

- Звісно.

Я безтурботно зняла туфлі і побігла, насолоджуючись морським бризом, що тріпало волосся, і гарячим гарячим піском під ногами. Мені було так радісно, ​​що я навіть крикнула "Еге-ге-ей!" Я кружляла, поки не впала, розкинувши руки. Сонце сліпило. Але це було так чудово, що я дозволила собі бути трохи легковажною та насолоджувалася моментом.

Штат піар-менеджерів, інформаційні агенти, статистичні аналітики, представників партії та ще натовп незнайомих людей сидів за величезним столом для переговорів і один за одним виступали з доповідями. Йшла жвава розмова між спікером та засідаючими.

Крістоф ліниво водив олівцем по аркушу паперу. Вся ця метушня його не вабила. Він думками залишився у своєму номері, де за скляними дверима пісок пестять океанічні хвилі, а його кохана радісно сміється, насолоджуючись моментом.

Ці спогади ще були живі у його пам'яті. Її очі сяяли, а до порцелянової шкіри так і хотілося торкнутися. Ів його манила, як сирени загублених моряків, змушуючи їх кидатися на скелі. Гинути заради ілюзорного кохання.

Але почуття Крістофа були ілюзією. Вони давно оселилися в його серці, змушуючи ловити кожен її погляд, стежити за кожним рухом, дихати з нею одним повітрям.

Тому було болісно бачити її поруч, але не мати її. Знати її довгі роки, коли вона тільки-но починала з ним знайомитися. Любити її найбільше у світі, коли вона металися між ним і колишнім чоловіком.

Йому теж було боляче. Він пробачив їй таке, що не пробачив би нікому, виявляючи терпіння і розуміння, які іноді дивували його самого. Він чекав, любив та розумів. Якось її крижане серце скине холодні пута і розгориться жаром почуттів. Таких, які вже давно спалювали Крістофа.

Передчуття видіння цього разу Крістофа не налякало. Він уже вирішив, що цю гру настав час припиняти. Для нього історію з незнайомцем було закінчено. Крістофу не треба було більше приховувати свої почуття, прикриваючись відмовкою, що взяв за дружину заради потомства. Він бачив блиск у її очах, коли вона дивилася на нього, а значить зможе прийняти його і, можливо, вибачить цей обман.

До того ж незнайомець не дав Ів зневіритися і змушував рухатися та боротися. Навіть зараз вона готова кинути все і вирушити на пошуки людини, яку колись врятувала. Іноді його це дивувало, адже він не знав причин її поведінки.

А сьогоднішня недомовка стала поштовхом, після якого він вирішив розкритися. Зробити те, що хотів ще у залі з роялем та живими картинами.

Тільки її бачення наклалося на бачення Крістофа і вони побачили світ ніби одними очима, він уважно оглянув кімнату: для неї тут не було знайомих осіб чи якихось відмінних деталей — просто конференція та натовп людей у ​​костюмах.

Крістоф взяв олівець і почав виводити літери на аркуші паперу:

«Мене звуть Кріс…»

І за велінням злого року, в цей момент видіння перервалося.

Морок, що став свідком того, що відбувається, голосно засміявся. Крістофа охопив гнів, і темрява почала розливатись по венах. Демон пробивався у його свідомість, впевнено долаючи опори господаря, намагаючись отримати довгоочікуваний повний контроль над людським тілом. Крістоф боровся, але вже не так легко йому давалися перемоги у цих поєдинках. Чим довше він був із Мраком, тим сильнішим ставав демон, б'ючи  по його слабких місцях.

Морок виходив з-під контролю.

І зараз, у присутності кількох десятків людей, станеться щось страшне. Скориставшись слабкістю Крістофа, демон забирав владу з нього. Очі Йєнсена наливались чорнотою. Він до болю стиснув кулаки, впиваючись нігтями у шкіру. Все його тіло пробивало озноб. Він стиснувся, напружуючи м'язи, ніби готувався до різкого стрибка. На накази Морок не реагував. Дивна поведінка вже почала привертати увагу оточуючих.

Крістоф програвав Мороку...

Поки не згадав блакитні очі коханої дружини, її порцелянову шкіру... І немов потік свіжого повітря влився в кров бунтівника, і він відкинув свого демона глибоко в надра своєї душі, туди, де він буде безмовним рабом, який чекає нагоди в черговий раз вирватися на свободу.