Бунтівник та аристократка - Крістіна Логоша

                                                               Розділ 17

Ми розійшлися по різних кімнатах, сильно посварилися. Я пішла до спальні, а він розташувався на дивані у вітальні, прихопивши подушку та ковдру. Мене трясло від злості та образи, і заснула я насилу.

Вранці Крістофа вже не було. Мабуть, він вирішив мені дати час усе обміркувати. Біля ліжка на маленькому столику стояв сніданок.

— Ось тобі  й з добрим ранком, — сумно промовила Маріса.

— Добре…

Від безсилля та бажання викинути все з голови, я ввімкнула плазмовий телевізор, який займав усю стіну. На екрані виник Ханс, він давав інтерв'ю про моє зникнення. Якщо раніше я шкодувала, що кидалась у його камінням, то зараз мені захотілося забити його ними до смерті. Пульт з гуркотом розбився об стіну, розлітаючись на дрібні уламки. У голові пульсувала єдина думка: «Мене всі зрадили». Навіть Маріса, гостра на язик, притихла. До обіду не було вимовлено жодної фрази. Я провела цей час, сидячи на пляжі біля води, даючи хвилях торкатися моїх стоп. Океан утихомирював і допомагав розібратися з тим хаосом, який творився в голові.

Крістоф тихенько підійшов ззаду і сів поруч зі мною. Я навіть не глянула на нього.

— Ти зі мною тепер зовсім не розмовлятимеш?

— А чи є сенс тобі щось говорити?

- Є, - він підняв невеликий камінчик і кинув його у воду.

— Я дам це бісове інтерв'ю, якщо ти прийшов заради цього.

- Не треба, я вже все скасував.

Я глянула на нього, намагаючись зрозуміти, чи серйозно він говорить чи блефує.

— Ти мені життя врятував у лісі, гадаю, це буде чесно.

Крістоф залишив останню репліку без коментарів.

— Коли прийде журналістка? - Наполягала я.

- Ніколи.

Ще один камінчик полетів у воду. Весь ранок я думала, як висловлю йому все в обличчя, але коли він опинився поруч, думки відлетіли, і я сказала зовсім інше:

— Якщо не завершити наше зцілення, то я ніколи не зможу мати дітей. Тому я шукала людину з моїх видінь.

Тінь болю промайнув по його обличчю.

— Я цього не знав… Пробач…

Тишу між нами розбавляв шум хвиль. Здавалося, що більше їх не потурбує, але Крістоф продовжив:

— … Пробач, що змусив тебе жити під замком, що зруйнував твій шлюб. Напевно, я не мав рації… — черговий камінь упав хвилю. — …Але я не шкодую про це.

- Дякую, що зруйнував мій шлюб.

— Сподіваюся, ти не злапам'ятна і не руйнуватимеш мій.

Я посміхалася.

- У мене є останнє прохання. Давай спробуємо почати з початку. Без бар'єрів навколо дому та доглядачів. Я вже розкрив тобі всі свої таємниці і давно полюбив твої, — його долоня накрила мою, — дай нам шанс і, якщо не вийде, я обіцяю, що тебе опущу.

Його відвертісь позбавила мене  дару мовлення, але, зібравшись, я сказала лише:

- Я подумаю…

- Чекатиму.

Крістоф стиснув і поцілував мою руку.

— Думаю, настав момент завершити зцілення.

Я міцно обхопила його руку і розпочала обряд. Шкіру обдало сильним жаром, а мої вени засвітилися, переносячи енергію. Я зібрала всю силу, яка в мене була, і направила її до Крістофа. Вона повільно перетікала в його тіло, я відчувала, як, дійшовши до серця, магія припала до старих шрамів, виліковуючи їх.

Сяйво на нашій шкірі померкло, говорячи про завершення обряду. У піднесеному настрої я задираю свою футболку і завмираю в нерозумінні - нічого не вийшло!

— Нічого не можу зрозуміти...

Крістоф розстебнув сорочку, перевіряючи, що сталося з його шрамами.

— У мене також без змін.

- Але як? Я зробила все вірно! Я відчула, як тіло зцілилося. Мабуть, щось заважає.

— Ні «щось», а «хтось», — задумливо промовив Крістоф. - Морок.

Мене ніби обкотило крижаною водою.

- Він може?

— Він багато може. На те він і демон.

— Отже, треба його вигнати. Чому ти досі його не вигнав?

— Не можна взяти й вигнати демона. Я вже не перший рік б'юся з ним. Ось чому я спонсирую всі ці розкопки та музеї. Я шукаю відповідь на цю відповідь, і, знаєш, що…

- Що?

— Такі демони, як Морок, не йдуть самі. Вони завжди забирають із собою носіїв.

Гарна кімната для прийому невеликої групи гостей була заповнена незнайомими людьми. Близько години візажист витратив, прибираючи сліди безсонної ночі. Ще стільки ж працював перукар, надаючи волоссю об'ємні хвилі. Сукня карамельного кольору на тонких бретельках вигідно відтіняв колір моєї шкіри. Я мовчки сиділа перед оператором, поки той налаштовував камеру.

Молода журналістка в дальньому кутку кімнати розмовляла з Крістофом. Я усміхнулася, коли наші погляди зустрілися. Крістоф не хотів цього інтерв'ю — я наполягла. Він довго відпирався, поки я не дорікнула йому, що він знову вирішує все за мене. Насилу, але він уперше мені поступився.