Не в красі щастя - Ангеліна Кріхелі
- Тож ви використовували мене, як приманку, пастку? – усвідомила Аліна.
Роман кивнув головою.
- Поки Діми не було в компанії, я був спокійніший за тебе. Коли ти зголосилася продовжувати, моє начальство наказувало не втручатися і дати хоробрій дівчинці допомогти слідству, - він гірко посміхнувся.
- Ромо, ти не винен. Якби я знала все це раніше, то свідомо запропонувала б себе в цій якості. Ніхто не має більше постраждати. Але я не розумію, чим можу перешкодити їм у компанії? Дмитро весь час говорив про це. Не заважай нам.
- О! Це я й забув. Максим – єдиний спадкоємець справи батька. Йому належить весь цей бізнес-центр, а не лише скромна конторка, в якій ти працюєш. Просто це не афішується і навіть ховається від сторонніх. А наші кіт і лисиця дізнались про це і вирішили вкрасти цілий спадок у довірливого композитора...
- А Антон – це хто? Ти сказав про нього. Але в салоні переважно жінки працюють.
– Антон – це твій майстер, Антуане. Він, до речі, нормальний мужик, а не такий, що тебе бісили в модельному світі, - хмикнув Рома у відповідь на подив Аліни. - І мій підлеглий. Щоб відстежувати ланцюжки, потрібно було впровадити своїх людей на всіх етапах передачі товару. Алю, ми багато років ганяємося за ними...
Аліна не знала, що й думати після почутого. Вражено мовчала, автоматично доїдаючи гамбургер.
- Аля, дитині буде краще з мамою поруч. Я зможу вас захистити. І собаці вона зрадіє. Всі вуха продзижчала після зустрічі з Голдом...
- Ром, я не знаю... Страшно сумую за нею. Але я не піду з роботи. Поки ви не зловите його та всіх інших. Я гніваюсь на тебе за мовчання. Але я розумію...
- Давай я відвезу тебе додому і ми ще раз все обговоримо, гаразд? - Акуратно запропонував Рома.
Дочекавшись згоди дівчини, виїхав із паркування і неквапливо попрямував до будинку Аліни.
Всю дорогу вона марно боролася з втомою і сонливістю, що знову накотили, що змінили напругу. Хотілося дати вихід емоціям, але плакати чогось не виходило.
Химерний скульптор таки - доля. Постійно вирізує з болем і кров'ю з одного боку, щоб відразу приліпити з іншого.
Коли дідусь із бабусею померли, батьки постаралися бути ближчими до неї.
Коли вони втратили таку можливість, з'явилася Марина.
Коли всі школярі влаштовували їй складні дні, вона чудово закінчила школу і вступила у бажаний, але недосяжний для багатьох універ самотужки.
Коли ранній шлюб розвалився, бо захоплення закоханості чоловіка пройшло з появою двох червоних смужок та можливої відповідальності, вона захистила диплом і розпочала підготовку до пологів.
Коли народилася мала і жити стало нема на що, з'явилися дві роботи, а батьки зворушливо взяли велику частину турбот про онуку на себе.
Коли батько виявився смертельно хворим, з'явилася робота у модельному бізнесі.
Коли вона досягла висот, вилікувала батька, сколотила пристойний капітал, та коли все це відразу впало, з'явився Роман, і почався новий список з таких "коли".
Все-таки десь там, у небесній канцелярії, вкрай своєрідне почуття гумору та рівноваги...
До неї додому дісталися приблизно годину до півночі. У багатьох вікнах все ще було світло, хоч завтра і робочий день. Начебто кожен намагався ще трохи пожити, зробити щось по-справжньому важливе для душі, що приносить радість, перш ніж знову заснути, щоб знову вирушити на роботу і спробувати вижити.
Роман припаркувався у відведеному для цього місці у дворі, і перед ним постала нова дилема. На майданчику перед під'їздом все ще була велика, потемніла до бордово-коричневого калюжа підсохлої крові. Якщо провести Аліну там, може статися зрив. Їй дісталося дуже багато переживань.
- Аля, - покликав він, відкриваючи машину з її боку та допомагаючи дівчині вийти. – Ти дуже втомилася. Давай я тобі допоможу...
Перш, ніж вона спромоглася б заперечити, чоловік підхопив її на руки і вніс у під'їзд, старанно обходячи пляму. Йому чомусь здавалося блюзнірським наступати на неї.
Аліна не заперечувала. Мовчки притулилася до нього всім тілом, обхопивши за шию, дозволяючи дбати.
Опинившись у квартирі, втомлено скинула взуття та сіла на табурет у коридорі.
- У мене зовсім немає сил, - винно пробурмотіла вона. - Чи можна ми обговоримо все важливе завтра?
Роман зрозуміло посміхнувся і кивнув, прямуючи до дверей.
- Тільки ти не йди, - тихо попросила дівчина. - Не хочу зараз залишатися сама.
- Я тільки зачиню двері, - відповів чоловік, який і не збирався нікуди їхати цієї ночі.
Йому не хотілося і завтра відпускати її на роботу, де чекає неконтрольована небезпека. Але Аліна мала рацію - без її допомоги їм доведеться ще десятиліттями виловлювати Дмитра.
- Давай допоможу тобі, - запропонував він, поринаючи в роздуми.
Аліна вдячно кивнула, дозволяючи йому роздягнути себе.
- Я брудна, - пробурмотіла вона, говорячи не стільки про розмазану кров Голда на своїх обличчі та руках, яку не вдалося відтерти, скільки про глибокі душевні переживання, які не змити водою. - Мені потрібно в душ. Мені потрібна допомога...
