Не в красі щастя - Ангеліна Кріхелі

- Ти впевнена, що все так погано? - із сумнівом у голосі перепитала Марина.

У пориві цікавості вона подалася всім тілом уперед і тепер сиділа на краєчку крісла в кімнаті своєї подруги.

- Ти ж знаєш, я не схильна перебільшувати, - сумно промовила Аліна, роблячи ще один ковток гарячого шоколаду з улюбленого кухля.

Мабуть, тепер це єдина можлива розкіш для неї. Дівчина гірко посміхнулася, обводячи безрадісним поглядом крихітну орендовану квартиру, що більше була схожа на вимиту комірчину Попелюшки. Незвично, але люди й так живуть. Значить, зможе і вона. Крім того, адаптуватися їй допоможуть і навички, набуті у злиденному дитинстві та підлітковому віці. Про це послужливо нагадала пам'ять, підсовуючи спогади із щасливого, але вкрай небагатого дитинства. Аліна сумно усміхнулася і відставила майже порожню чашку на журнальний столик. Сьогодні вона, мабуть, розтягне цю насолоду, а вже завтра неодмінно почне економити.

- Знаю, звичайно, - Марина трохи роздратовано пересмикнула плечима, знову сідаючи глибше у стареньке, але зручне крісло.

- Я поки не уявляю, як вижити, де працювати та з яких коштів робити переказ. І я не розумію, як йому вдалося заморозити всі мої особисті рахунки. Але це і на краще, мабуть. Так він не зможе відстежити ні мене, ні мої переклади.

- Так, звичайно, - задумливо пробурмотіла Марина, трохи кокетливо смикаючи складку на спідниці з останньої колекції паризької моди.

Аліна лише хмикнула, помітивши цей жест подруги. Їй завжди було цікаво, як тій вдається виглядати і поводитися привабливіше, ніж самій Аліні. Так уже повелося ще зі шкільних часів, що скромницю і відмінницю Алю сприймали як яскраву обкладинку, яка отримує чудові оцінки виключно за чудовий "фасад". Не надто привабливу Марину ж, що постійно залишалася в деякій тіні подруги і невпинно списусувала в неї всі контрольні, навпаки - вважали привабливою скромницею, незаслужено недооціненою.

І тільки Аліна знала, що скромність Марини - риса наносна, під якою захована душа, яка прагне романтичних пригод будь-що-будь. Втім, здається, за той час, що вони не бачилися, багато що змінилося.

- А що каже поліція? - питання висмикнуло її зі спогадів, змушуючи зосередитися на нагальних справах.

– А що вона може сказати? - з удаваною байдужістю знизала плечима, і знову потяглася за гарячим шоколадом. - Що прийняли заяву. Але доказів чи як там... немає.

- Зрозуміло, - діловито покивала Марина, про щось задумавшись.

- Не навантажуйся, Маринко... - усміхнулася Аліна. - Я впораюсь. Просто рада, що ми знову зустрілися. Бачиш, супермаркети поєднують людей навіть у великих містах.

Вона натужно засміялася і ненадовго замовкла. Розмова не клеїлася.

Вони зустрілися кілька тижнів тому, радісно поцілували повітря у надушених щічок одна одної, як це заведено в їхньому колі, обмінялися телефонами, пообіцявши неодмінно побачитися за чашкою кави. Коли Аліна зовсім зневірилася знайти рішення, то згадала про цю зустріч і набрала колишню шкільну подругу. Хотілося просто розвіятись. Кажуть, якщо думки очистити, вирішення проблеми знаходиться швидше.

Марина радісно примчала в гості з тортиком. Тепер уже точно можна... І на питання про те, як успіхи великої моделі (чули-чули, бачили, знаємо, стежимо!), Аліна чомусь гранично чесно розповіла, як справи. І це замість того, щоб як вихована людина просто відповісти, що все добре чи буде добре.

- Вибач, що навантажила тебе своїми проблемами, - покаянно промовила Аліна. - Слово честі, я не хотіла розповідати, думала просто побалакати...

- Друзі колишніми не бувають, - насупившись, відмахнулася Марина, і теж взяла чашку зі столу. 

Вже охолола терпка і ароматна кава без цукру тяжко впала в порожній шлунок. Це колишнім моделям фігури дотримуватися не треба, а ось офісним клеркам з постійними стресами розслаблятися не можна - ожиріння підстерігає за кожним кутом, призовно помахуючи перед зголоднілими поглядами тістечками.

– З роботою, припустимо, я спробую тобі допомогти… – продовжувала розмірковувати подруга.

Аліна помітно підбадьорилися.

- Що у великому місті загубитися легше, ніж у рідному містечку – це правильно. Хоча і не таке вже велике це місто. Але хіба через ім'я та прізвище він не зможе тебе знайти? - Уточнила дівчина, продовжуючи будувати в голові якийсь план. - Новий паспорт я тобі зробити не зможу, такі справи не для мене...

- Він знає лише мій модельний псевдонім Алевтина Крилатова.

На німе запитання у погляді Аля пояснила:

- Алевтина – ніби розтягнуте ім'я Аліна. А Крилова та Крилатова... Тут нічого складного і немає.

- Настільки немає, що він якось заблокував твої рахунки.

Дівчата замовкли задумливо.

- Правильно. Тоді я не знаю, що й сказати... - розгублено пробурмотіла Аліна.

- Давай тоді з'ясуємо, що ти вмієш. Ну, крім професійних навичок, - якось невесело посміхнулася Марина.

- Це не професійні навички, - відкрито посміхнулася Аля.

Подруга обдарувала її здивованим поглядом.

- Моя професія – філолог. Моделлю я стала випадково, - простодушно пояснила дівчина, плавним рухом відкидаючи довге світле волосся за спину.