Не в красі щастя - Ангеліна Кріхелі

Марина квапливо процокала до свого кабінету, переконалася, що в коридорі нікого немає і зачинила двері зсередини на ключ.

- Дімочка? - прощебетала закохана дівчина в слухавку, як тільки почула його голос. - А ти де? Коли повернешся?

- Скільки разів я просив тебе не сюсюкати зі мною! - різко відповів чоловік, невдоволено скривившись. - Що в тебе? Говори швидко, я зайнятий, - уривчасто скомандував він, виходячи з переговорної.

Марина засмучено знітилася, розгубивши запал і підбираючи слова.

- Аліна...

- А що з нею? - Діма помітно пожвавішав, що не сховалося від неї.

- Що ви всі з нею носитеся! - Вигукнула невдоволено, не стримавшись.

Тут же ойкнула і затулила рота рукою. Діма не любить, коли з ним сперечаються та заперечують йому.

По тілу розлилася гаряча хвиля страху та бажання одночасно. Вона заперечила. Значить, увечері на неї чекає покарання.

- Ти мене з кимось плутаєш, - глузливо хмикнув співрозмовник. - То що там із нашою перешкодою?

Облизнувши губи, що пересохли від хвилювання, Марина несміливо пробелькотіла:

- Вона мені сьогодні запропонувала бути обережнішою з тобою. Напевно, запідозрила щось після тієї зустрічі у коридорі.

- Я не питав твою думку! - роздратовано гаркнув Діма.

Так голосно, що вона злякано відвела телефон подалі від вуха тремтячими руками.

- Що саме вона сказала?

Губи Марини затремтіли. У нападі паніки вона втратила всі слова.

- Я ж просила тебе не тиснути на мене, - хникаючим голосом нагадала дівчина. - Я відразу все забуваю і слова всі вилітають.

- Слова в тебе вилітають, бо ти – курка безмозка. Згадаєш точно, що вона сказала, дзвони. А по дрібницях не турбуй, - наказав Дмитро і натиснув відбій.

Нервово прокрутив айфон останньої моделі тонкими аристократичними пальцями. Єдине, що дісталося йому від матері - повії-аристократки, яка проміняла його і батька на якогось убогого, що щебетав їй про кохання, поки не дізнався, що вона бідна, як церковна миша. Чоловік вилаявся і запустив апарат у стіну навпроти. Той, впавши на плитку, розбився вщент.

- Заміни! - коротко кинув він мовчазному охоронцю, який давно звик до нападів агресії наймача, і повернувся до переговорної. - Прошу вибачити мене за відсутність... - двері за ним зачинилися, занурюючи коридор у тишу.