Блискавична для ельфа - Марита Полл

ТАНЯ

Я стояла і дивилася на чоловіка. На випробуванні він сидів надто далеко, щоб помітити те, що бачу зараз. Темний змарнів, під очима залягли кола, що говорили про його втому. 

— Вітання! – якось невпевнено промовив Араторн. 

—Вітання. - не відводячи погляду відповіла йому. 

— Виділиш мені кілька хвилин? 

— Так звичайно. – погодилася, киваючи у бік дивана у вітальні. 

Ми пройшли до дивана та сіли. Обидва мовчали. Я тому, що не знала, що сказати. Араторн, мабуть, збирався з думками. 

— Вибач мене. Я повівся грубо з тобою, там біля печери. -

—Не треба! - я прикрила рукою йому рота. — Якщо ти так вчинив, то на те були причини. Я відчула твою розгубленість, і подумала, що тобі потрібен час. 

Араторн важко зітхнув. 

— Там у печері… дещо сталося. – почав темний, прибираючи мою руку. — Коли я опритомнів від впливу туману, то виявив, що прикутий блокаторами до стіни. Магія не відгукувалася. Потім з'явився чарівник, який виніс мене з палацу. Я бачив його перед тим, як знепритомніти. Але це був не просто маг... - на мить він замислився. — У його тілі був Целус. 

— Целус? Я думала, Уран не може покидать  пастку! 

— Так і є. Але коли туман активувався у палаці, то був сильний сплеск енергії, який дозволив Целусу зайняти тіло мага. Він хотів поговорити з тобою, але побачив мене та вирішив звільнити. Часу було замало. 

— Він щось просив передати мені? Тож ти й не розмовляв зі мною? Щось, що тобі не сподобалося? 

— Татіє, зупинись! Нічого Целус не говорив і не передавав тобі. Тільки сказав, що хотів тебе побачити, але якби не врятував мене, то ти б страждала, а такого він не може дозволити. 

Думки в голові крутилися як шестерні, але я ніяк не могла зрозуміти поведінки Урана. Він хотів побачити мене, але нічого не передав. Чи це означає, що його послання не призначене для чужих вух? І чому він не зв'язався зі мною уві сні, як робив до цього? Чи сни не настільки захищені, щоб ділитися інформацією? Потрібно знайти спосіб, як витягти Урана з цієї пастки. Але це не так просто. 

— Коли ти така задумлива, то стаєш ще гарнішою. - повернув мене в реальність голос Араторна. 

— Араторне, а чи є якась можливість витягнути Урана з пастки? - озвучила те про що так старанно думала. 

— Треба пошукати у закритій бібліотеці. Можливо знайдеться якесь заклинання, або ритуал. Я постараюсь знайти щось, але не обіцяю. Бібліотека велика, а часу мало. – сумно промовив темний. 

— Що ти маєш на увазі? 

— Завтра перші дівчата покинуть відбір, а значить і палац. Потрібно простежити за ними. 

— Це стосується минулих зникнень? - згадала, що якось Араторн розповідав про зниклих дівчат, які не пройшли відбір. 

— Так. Думаю, у мене з'явилися зачіпки, потрібно їх перевірити. Не знаю коли ми з тобою побачимось наступного разу, тож я тут. Не хочу, щоб ти думала, що я уникаю тебе. 

— Я так і не думаю. 

Я потяглася і обійняла Араторна. Він обійняв у відповідь, і я відчула, як він розслабляється. Йому важко зараз, стільки всього навалилося. Хіба я маю право ображатись на нього в ситуації, що склалася? Ні. Звісно не маю. Я маю підтримати його. 

— Хочу познайомити тебе з кимось. - раптом сказав темний, відсторонюючись від мене і дивлячись в очі. 

— З ким? 

— Ходімо, зараз сама побачиш. 

Він узяв мене за руку, і ми вийшли з моїх покоїв. Минувши крило для наречених, звернули до головної зали, а потім ще в одне крило. Наскільки пам'ятаю зі слів Лейли, це крило належало королівській родині та наближеним до них. 

Ми піднялися сходами на третій поверх, і в коридорі, що відкрився, підійшли до третіх дверей. Араторн приклав руку до дверей і по них пішли магічні сполохи. Я здивовано підняла брову, і чоловік це помітив. 

— Заклинання домашнього арешту. 

— Тут когось тримають під арештом? - здивувалася я. 

Араторн штовхнув двері і пропустив мене вперед. 

— Тримають. Наказ Аранеля. – пояснив він мені. 

— Ненавиджу його та його накази! – пролунав жіночий голос ще від одних дверей, які напевно ведуть до спальні. — Любий, а хто це з тобою? - дуже гарна ельфійка підпливла до нас і поцілувала Араторна в щоку. 

У ельфійки було синьо-зелено-малинове волосся, що сильно вибивалося з прийнятих ельфійських правил. Чорні шкіряні штани та біла блузка з майже прозорої тканини. На поясі в піхвах висів кинджал. 

— Арано, це Татія. - представив мене Араторн ельфійці. 

— Та сама? - дівчина відскочила від чоловіка і схопивши мене під руку, потягла до дивана. — Я стільки про тебе чула! Арі давно обіцяв познайомити мене з тобою, але все в нього немає часу. 

— Арано! – похитав головою Араторн. — Татіє, це Арана, моя молодша сестра. 

— Сестра? Ти не казав, що маєш сестру! - здивовано я подивилася на темного. 

— О, не звинувачуй його в цьому. Моє ім'я під забороною у палаці, і якщо хтось його вимовить поза стінами цієї кімнати, то про це дізнається придворний маг і доповість Аранелю. 

— Чому твоє ім'я під забороною? - подивилася я на дівчину. 

— Мені не подобається політика короля. Як і більшості нашого народу, але якщо народу не можна висловлюватися в голос, то я користуюся цією можливістю. – пояснила Арана. 

— Різнобарвне волосся, це твій вислів? – усміхнувся Араторн. 

— Це протест. Не можна збирати чистих дів для відбору, якщо вони цього не хочуть. У кожного має бути вибір. Ти ж знаєш про мою подругу Клариссу! А в неї вже й весільну сукню було пошито. І що? Що зрештою? Наречений повернувся з кордону, а його наречена бере участь у відборі. – обурилася ельфійка. 

— Але ж Кларісса, якщо я не помиляюся, вийшла за свого нареченого. - склав руки на грудях Араторн. 

— Так, вийшла! Але лише завдяки тобі. Якби ти не вмовив його дядечка, вибрати Клариссу, а потім передати племіннику, то невідомо чим би ця історія закінчилася. А інші дівчата? Ти ж не можеш допомагати кожній. А вони мають мрії, свої плани на майбутнє. – не вгамовувалася Арана.