Блискавична для ельфа - Марита Полл
ТАНЯ
Ранок зустрів мене ніжними поцілунками та гарячими обіймами. Очі відкривати не хотілося, від слова зовсім, щоб продовжити це блаженство.
— Мила, я знаю, що ти вже не спиш. - прошепотів улюблений голос мені на вушко.
— А ти прикинься, що нічого не помітив.
— Лисеня!
— Чому це? - здивувалася від такого порівняння.
— Така ж хитра.
— Я не хитра! - обурилася, але якось в'яленько. — Ніколи не помічала за собою цієї якості. Це ти винен!
— Я?! – награно здивувався чоловік.
— Ти, ти! Мені подобається прокидатися в твоїх обіймах. Ніколи раніше такого не відчувала.
— Знаєш… у мене та сама проблема. Іноді повертаючись до своїх покоїв, виявляю, що стою перед твоїми дверима. Я в житті так добре не висипався, як поряд з тобою. Відчуваючи твій запах, твоє тепло.
Слова Араторна гріли душу, серце дужче забилося. Здавалося, що все дарма, і відбір цей, будь він не ладний, і король з його божевільним відчаєм знайти мене. Все зараз здавалося порожнім і не важливим.
— Я знайшов дещо в архівах. – перервав мої думки чоловік. — Це звичайно не повноцінний ритуал чи заклинання, а лише зачіпки, але…
— Не томи! – я вивернулася з темних обіймів і сіла на ліжку, подивившись на нього в очікуванні.
— Є ритуал заклику бога, на Целуса він звичайно не подіє, але на інших богів цілком собі. Можна закликати одного з них та укласти угоду.
— Відпадає. Жоден із богів не витягне діда з пастки. Ашер створив її на прив'язці сили Урана. А жоден бог не має сили неба. Є ще щось?
— Є заклинання, яке на якийсь час може розбудити в напівкровці божественну силу. Лише на десять хвилин, але ти сама зможеш зруйнувати пастку.
— Це точно не підходить. Ще варіанти?
— Більше немає. Татіє, подумай, це лише на десять хвилин.
— Ти не розумієш. Араторн, не можна пробудити силу Титана, а потім заштовхати її в дальній куток і наказати не висуватись. Це не просто божественна сила. Це сила будь-якого з ваших богів, помножена на тисячу. У моєму світі, Олімпійські боги ув'язнили всіх живих Титанів, під товстим шаром льоду, витративши при цьому купу сили. Самі боги, розумієш? Вони боялися Титанів, як вогню. Боялися їхньої могутності та сили. Наші боги були кровожерливі та нещадні. Але Титани ... Титани не просто боги! Це первородна сила у чистому вигляді.
— Ти боїшся, що не впораєшся з цією первородною силою?
— Так, Араторне, боюся! Ти не знаєш історію мого світу. І хоч зараз розповіді про Титанів та Олімпійських богів, це лише міфи та легенди, але зустрівшись із самим Ураном, я знаю що це не вигадка.
— Але в пророцтві говориться, що тобі все одно доведеться прийняти цю силу...
— Так! - Перебила я темного. — І поділити з чоловіком своїм. У пророцтві не говориться, що я маю стати богинею. Кому як не Урану знати всю міць його сили? Хоча він і сам… - я осіклася.
— Що він сам? - Араторн підвівся і сів, суворо дивлячись на мене.
— Сьогодні уві сні він запропонував стати мені богинею неба.
— От бачиш?! Ти сама сказала, що кому як не йому знати всю міць сили неба. Значить він знає, що ти впораєшся з нею.
— Ні, ні і ще раз ні! Я не хочу бути богинею! А тим більше ставати Титаном. Не хочу більше про це говорити.
Я відвернулася від чоловіка, підіпхнула під себе ноги і поклала підборіддя на коліна, спрямувавши погляд у стіну. Араторн обійняв мене зі спини і прошепотів:
— Не ображайся. Я не наполягаю. Це має бути твоє рішення, твій вибір. Ми щось придумаємо. А зараз мені час.
Араторн пішов, а я ще довго сиділа і дивилася в порожнечу, доки в кімнату не постукали, і не пурхнула Лейра.
— Настав час одягатися, скоро збори.
Збори, де ми дізнаємося про свої бали і хто залишить відбір. Я про нього зовсім забула.
Тяжко зітхнувши, я сповзла з ліжка і поплелася у ванну. Через годину я увійшла до приміщення де збиралися всі наречені, і всі дивилися на мене дикими поглядами. Ще б пак! Лейла з Лейрою постаралися на славу, пошивши мені за ніч брючний костюм яскраво-синього кольору. Штани трохи вище щиколотки, в обтяжку, з нагладженими стрілочками та кишенями, в яких було засунуто мої руки. Короткий піджачок до стегна на трьох ґудзиках у тон, із глибоким вирізом, через який видно, що я без спідньої білизни. А на ногах… О Боги! Босоніжки на шпильці. Де Лейра їх роздобула не знаю, але фасон було зчитано Лейлою у мене з голови.
Загалом я викликала фурор. Десна то відкривала рот, то затуляла, і смішно тицяла в мене пальцем.
— Луро Татіє, що це за неподобство на вас одягнене? - подала голос, першою прийшовши в себе, пані Раналлі.
— О, це писк моди, пані Раналлі. Авторка цього шедевра, пошила сукні для половини аристократів які живуть у палаці.
— Це пошила лура Ланайна? – подала голос Десна. — Як вона посміла пошити мені це убожество, - вона схопила свою сукню двома руками, показуючи, що мала на увазі. — І не показала, над чим працює!
— Так, справді! Останнім часом багато лур скаржаться на Ланайну, що вона втратила смак. Але тепер зрозуміло, чим вона займалася. - підтримала дівчину Раналлі.
— О, хочу вас засмутити, але Ланайна тепер тільки й може, що шити всяке убожество. Вона втратила свою найкращу модистку, яка загалом і шила всі сукні для аристократії. Цей костюм пошила вона, а не Ланайна. – пояснила я.
— Виходить, що Ланайна обманювала всіх? – розлютилася Десна. — Гаразд, я пришлю до тебе свою служницю, напишеш їй ім'я та адресу цієї модистки.
— Що, вибач? - з усмішкою запитала її.
— Ти що глуха? Я сказала, що мені потрібна адреса цієї модистки. Якщо всі сукні які я замовляла у Ланайни, шила вона, то я хочу щоб вона й далі займалася моїм гардеробом.
— Може, я й глуха, але не тупа. Вона не буде займатися твоїм гардеробом, тому що зараз вона моя особиста модистка та мій дизайнер. І обслуговувати додатково ще когось, вона зовсім не має часу.
— Мій батько та наречений зроблять усе, щоб ця модистка займалася моїм гардеробом. - почала плюватися отрутою огневичка.