Неможливий романс - Мартіна Зоріна

— Але ж...

Не знаю, що Кіра збиралася мені сказати та слухати я не стала. Не хотілося ще більше накрутити себе та остаточно занепасти духом перед важливою зустріччю.

***

Скільки б я не намагалася заспокоїти себе, та в мене нічого не виходило. Руки тремтіли, а серце нестримно билося в грудях. Кожен мій крок на зустріч до автомобіля Ярослава видавався стрибком у прірву. Я падала вниз стрімголов, без жодного засобу безпеки за спиною та хоча б мінімального шансу на порятунок. І його погляд чорних бездонних очей лише упевнював мене в особистому провалі та фатальності ситуації.

З першого дня зустрічі з цим чоловіком, я відчувала потужний потяг до нього на фізичному рівні й щодуху намагалася прогнати ці нав’язливі та безглузді думки. А вони все роїлися в голові, жалили та задурманювали мій розум. Та найгірше було вночі, коли запалений шаленими фантазіями мозок малював спекотні картинки наших потенційних зустрічей. Я прокидалася сама не своя й потім ще довго не могла заснути, силкуючись якнайшвидше вирішити проблему у своїй голові й продовжити жити як раніше.

Однак, як раніше не виходило. Мене переслідував погляд Ярослава, його голос та запах парфумів. А ще та ніжність з якою він дивився на мене в нашу останню зустріч. Чомусь я ніяк не могла забути ту мить в ресторані й безкінечно прокручувала її, воскрешаючи в думках свої відчуття.

Моє божевілля доходило до абсурду, змушуючи хвилюватися за власну адекватність. Адже, які б не були у нас з Владом проблеми, непорозуміння та сварки, ми з ним сім'я. І я не мала ніякого права думати про іншого чоловіка в тому аспекті, в якому я бачила його щоночі у своїх снах. Це видавалась мені справжнісінькою зрадою. А бути зрадницею, я не бажала.

— Дякую, що погодилась зустрітися в неформальній атмосфері, — заледве я підійшла до авто, провив Ярослав.

Він був вдягнутий доволі дивно, враховуючи наші попередні зустрічі, та досить стильно й привабливо, як на мій смак. На ньому були вдягнуті темно-синього кольору джинси, чорна футболка та джинсова куртка.

— Без проблем, — мовила я, дозволяючи йому відкрити для мене дверцята та застебнути пас безпеки, після того, як я вмостилася на сидінні.

Він нахилився нижче, настільки близько, що я ошаліла від цього й інстинктивно прикрила очі. Я насолоджувалась ароматом його парфум впереміш з запахом шампуню та ледь не простогнала від розчарування, коли Ярослав відсторонився й закрив двері. Звук удару металу о метал привів мене до тями. Я випрямилась й склавши руки на колінах, зробила глибокий вдих. Нащо я підписалась?

— То, якого типу катастрофа трапилася у тебе? — запитала я, тільки-но автомобіль рушив з місця й в салоні авто запанувала тиша.

— Повір, світового, — Ярослав взяв з панелі окуляри та одягнув їй, — Та якщо серйозно, то у матері ювілей за кілька днів, а я забув купити подарунок.

— Розумію. День народження матері дуже важливе свято.

Якось сумно стало на душі і я відвела погляд у бік.

Моєї любої матусі давно не має серед живих, та я щороку ходжу на могилку у її свято. Я приношу її улюблені квіти й годинами розмовляю із нею. Вона чи не єдина, хто любив мене просто так й розумів з пів слова. З нею, моє життя було схоже на казку, не те, що тепер.

— А я безсоромний завжди забуваю, а потім отримую на горіхи від молодшого брата. Йому доводиться думати про подарунок й від мене. Добре, що чортяка готується заздалегідь. Та от цього року він мене обламав і відмовився допомогати, адже минулоріч я зарікався, що не забуду.

— І забув...?

— Так, забув. Не спеціально, звичайно ж. Просто зараз багато справ на фірмі, ще й нові проєкти.

— Але ж час ще є?

— Так-так, офіційне свято у неділю, а день народження після завтра. Саме тому, ти тут.

Я повернула голову й зиркнула на Ярослава.

— Допоможеш мені вибрати подарунок.

— Я? — У мене очі полізли на лоба, — Але ж я не знаю, що подобається твоїй матері.

Мені було б приємно, безперечно, допомогти. Але вирішувати щось й вибирати річ для незнайомої людини, та ще й такої важливої у житті Яра, я б не наважилась.

— Я знаю, що їй не подобається, — мовив Яр, усміхаючись, — Будемо відштовхуватись від цього. До того ж жіночий погляд завжди краще ніж чоловічий у виборі подарунки для іншої жінки.

— Логічно, — погодилась я, розуміючи, що вибору у мене немає, — Спробую допомогти, покладаючись на нашу, — я усміхнулася, — жіночу інтуїцію.

— От і чудово.

Автомобіль Ярослава в’їхав на парковку величезного торгового центру.