Неможливий романс - Мартіна Зоріна
Коли батько покинув мій кабінет, я з легкістю зітхнула й усілася в шкіряне крісло за столом. Увімкнула комп’ютер, відкрила браузер та ввела в пошуку ім’я одного з архітекторів нашого міста. Того, хто мав стати моїм щасливим білетом у вільне життя. Того, чий погляд змушував мої щоки палати, а серце прискорено битися.
Екран замайорів зображення Ярослава і я, затамувавши подих, неквапливо розглядала їх. Чорняве коротко підстрижене волосся, прямий ніс, пухлі губи та бездонні очі — змушували нервово покусувати нижню губу, й стукати вказівним пальцем по столу. В животі з’явилось дивне відчуття напруги. Таке, ніби мої внутрішні органи схопили міцною рукою й обертали проти часової стрілки. Хвилювання наростало з кожним новим зображенням, викликаючи в моїй голові салюти.
— Що ж вдієш, Челсі, ти сама цього хотіла... — прошепотіла, беручи до рук слухавку корпораційного телефону й тицяючи пальцем на цифри.
За кілька гудків, хриплий чоловічий голос промовив:
— Слухаю...
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно