Мій коханий ворог - Alek Sandra

- Офіціант, принесіть нам води..! - крикнув наляканий Тимофій, не розуміючи, що відбувається з його сином. Він допоміг сісти Антону на крісло, коли офіціант приніс стакан крижаної води.

- Я в нормі... - трохи слабо сказав Антон, відпиваючи ковток із стакану.

- Точно? Може викликати швидку? - продовжував стурбований Тимофій.

- Я ж сказав, я в нормі... - крикнув трохи підвищеним тоном Антон. Схоже, щойно деякі спогади промайнули в його голові. Він хотів щось згадати, але не думав, що це буде так боляче... На очах виступила сльоза, але він швидко прийшов до тями: - Ти ж хотів про щось поговорити? - він глянув на батька з під лоба.

- Так, хотів... - він відсунув крісло навпроти, щоб сісти за стіл: - Ви можете йти! І принесіть мені віскі! - Тимофій різко наказав стурбованому офіціанту.

- Як забажаєте. - офіціант відкланявся і пішов.

- Отож... Я хотів серйозно з тобою поговорити! Але, спочатку пообіцяй вислухати все до кінця! Інакше ця розмова не матиме сенсу! - знервовано сказав Тимофій.

- Добре, я тебе вислухаю. - вже більш спокійно відповів Антон. Офіціант приніс пляшку найкращого віскі, дві склянки і вже поставив їх на стіл:

- Ще чогось бажаєте?

- Дякую! Поки що це все! І , будь ласка, подбайте про те, щоб нас ніхто не турбував! - знову наказав хлопцю Тимофій.

- Звичайно, сер! - офіціант добре зрозумів, що йому сказали і вийшов із VIP-зали.

- Тож... - Антон глянув на батька з докором: - Я тебе уважно слухаю! Насправді, він давно уже здогадувався, що хотів йому розказати батько. Але, його батько був надто серйозним, коли наполягав на цій розмові. Можливо, було ще щось...

- Не знаю навіть з чого почати... - батько зробив ковток віскі, який щойно собі налив. З ним він проковтнув і ком, що стояв у горлі. - Знаю, ти не пробачиш мені за це! Але, я мушу зізнатися... - настала коротка пауза. - У тебе є син, йому 5 років...

- У мене є 5-ти річний син? - спокійно запитав Антон.

- Чому ти не здивований? Ти знаєш про це? - здивувався батько, коли побачив реакцію сина. Його обличчя було непорушним. Було очевидно, що це для нього не новина. - Ти щось згадав?

- Так, я знаю, що в мене є син! Але, він не знає, що в нього є я! Бісова Віолетта... - він теж нервово зробив ковток віскі.

- Це вона тобі розповіла? Ти бачився з Святославом? - з цікавістю запитав Тимофій. Адже, він час від часу бачився з внуком, прикидаючись садівником в його садочку. Вони були друзями, але це був їх маленький секрет.

- Ні, це не вона! Я отримав анонімного листа! - він стис келих сильніше.

- Анонімного листа? Можливо, це... - в нього у голові з'явилися дивні підозри. Ні, це не може бути Єлизавета, вона не може знати про зв'язок Віоли із Антоном, пройшло вже більше 5-ти років. Він знову зробив ковток і додав у голос: - Ти не сердишся? Вибач, я мав сказати тобі про це раніше..! Я думав, так буде краще для вас обох!

- Чи серджуся я на тебе? А хто ти мені такий? Батько? І коли це ти ним був?! Спочатку, ти був проти наших стосунків з Віолою! Потім заявив мені, що ти більше мені не батько, якщо я піду з дому до неї! І навіть приховав від мене правду про сина... Зараз, мені байдуже на тебе! Але ця жінка..! Вона поховала мене живцем, сказавши Святославу, що я загинув! Як вона посміла? Ненавиджу її! - він розлючено кинув стакан у стіну. Добре, що тут крім них, більше нікого не було. А то хтось міг постраждати, коли осколки розсипалися на дрібненькі шматочки по всій підлозі. Тимофій, був шокований, його очні яблука ледь не вилізли із орбіти. Він ніколи не думав, що його син може бути таким... Розгніваним:

- То ти не злишся на мене? Ти злишся на неї? - він різко замовк і до нього дійшло: - Ти все згадав?! - він з надією чекав відповіді сина. Адже, це означало, що їхнє розслідування нарешті зрушить з місця, на якому вони топталися останні п'ять років. І якщо Антон згадає якісь деталі ДТП. Він зможе виступити як свідок і постраждалий, одночасно у двох справах, які без сумніву між собою пов'язані.

- Так, я не злюся на тебе! Я вже звик, що ти такий і твої вчинки і дії мене не здивували! Але, вона... Як вона могла так зі мною вчинити?! І чому саме зараз, я згадав все про неї і наші стосунки? Вона заплатить за те, що вчинила так зі мною! Я заберу в неї Святослава! - його слова звучали переконливо. А коли він щось вирішував, то його рішення не можна було змінити. - Якщо це все, то я мабуть піду! - довів до відома Тимофія, Антон який збирався піти.

- Ти не можеш... - різко його спинив батько.

- Я не можу що? Я не можу піти? Чи я не можу забрати свого сина? - він різко повернувся обличчям до батька, в його очах горіла злість, а голос звучав як сталь. В Тимофія, аж мурахи пробігли по шкірі, від такого холодного погляду:

- Ти не можеш забрати у неї сина? Святослав - це тобі не іграшка, він - жива людина! І я ще не закінчив свою розмову! - батьківським наказовим тоном заявив Тимофій.

- І хто мене зупинить? Ти? А хто ти мені такий? - з докором і легкою насмішкою випалив Антон.

- Так, я! По-перше, я - твій батько, по-друге, я - дідусь Святослава і по-третє, ти обіцяв дослухати мене до кінця! - власно промовив батько.

- Батько? Я не маю батька, від коли пішов із дому! Дідусь? Та, який ти в біса дідусь? Ти особисто відрікся від свого внука, коли той ще навіть не народився! Так, я тебе вислухаю, тому що я тримаю своє слово! Але, після цього забудь, що у тебе колись був син! А з нашими з Віолою справами, я сам розберуся!

- Ти... Ти..! Негідник! - в грудях Тимофія різко закололо, його серце наче полоснули гострим ножем. Він схопився за грудну клітку: - Не смій! Я тобі не дозволю! - він знепритомнів.

- Тату! Тату! Що з тобою? Отямся! - він підбіг до Тимофія і почав приводити його до тями. Через шум у зал прибіг офіціант, який стояв за дверима:

- Тимофій Аркадійович! - офіціант теж почав приводити його до тями.

- Швидку... Викличте негайно швидку! - крикнув до офіціанта наляканий Антон.