Мій коханий ворог - Alek Sandra

- Спокійно, люба! Він точно цього не зробить, я знаю свого брата! Останнім часом він поводився, як справжній козел... але, він ж не остання сволота, щоб забрати у тебе сина!

- Думаєш? Бо я не впевнена!

- Хочеш, я з ним поговорю про це? - запитала її подруга і додала: - До речі, він сьогодні зустрічався з татом. Думаю, тато йому усе розповів. Я навіть уявити не могла, що Антон вже давно дізнався про сина, щей таким методом! Тотові буде не легко!

- Він вирішив розказати йому про Святослава? Але ж він заприсягнувся, що Антон цього ніколи не дізнається, якщо сам всього не згадає!

- Віоло, розумієш, є ще дещо, чого ти не знаєш... Антон теж цього, нажаль чи на радість, не знає, а точніше - не пам'ятає...

- Що ти маєш на увазі?

- Це довга історія... - Анфіса затихла.

- Я маю багато часу! Розкажи мені усе!

- Але ж... Ну добре, тебе це теж стосується...

- Мене...?

- Шість років тому, мій батько і його друг Сан Санич, розслідували одну справу про корупцію... Антон теж був вкурсі... В той дощовий день, коли Антон потрапив в ДТП - в тата було слухання в суді. Він попросив Антона, привезти деякі документи з офіса в суд. І коли він віз ці документи татові, його збила вантажівка. На місці аварії не знайшли ніяких доказів, тому справу кваліфікували і закрили, як нещасний випадок. Але, батько і Сан Санич, підозрювали, що те ДТП - ретельно спланована спроба вбивства, а не ніякий нещасний випадок! Це було не просто припущення, для цього були вагомі підстави - деякі документи, які віз Антон, безслідно зникли з його авто... Тато і Сан Санич припускали, що Антон міг щось бачити чи запам'ятати деякі деталі ДТП, але він прокинувся із амнезією, а що було далі, ти й сама знаєш...

- Ого... - видихнула Віола. - Я думала, таке буває лише в детективних романах чи кіно! Але, я не розумію, як ця справа стосується мене! І що за покидьки могли зробити таке з Антоном?

- От ця частина і стосується тебе... Батько і його друг, не залишили все просто так, а вирішили продовжувати своє розслідування таємно. Думаю, що тато так вчинив із тобою, щоб не втягувати тебе в цю справу... Хто ж міг подумати, що ти сама мимоволі, в майбутньому будеш пов'язана з цим...

- Я? Не розумію, як повязана? - здивовано запитала Віолетта.

- Головним фігурантом тієї справи про корупцію 6-ти річної давнини, був - Левчук Ігнат Вікторович. А в спробі вбивства Антона, батько підозрював - Левчук Єлизавету Олександрівну, яка постійно допомагала своєму чоловікові, майстерно розбиратися з його темними справами... Якби Антон, в той жахливий день, доставив всі необхідні документи з доказами, то б батько Андрія, міг би сісти до в'язниці, як мінімум - на 5 років. А ти працюєш з Левченком! Тепер розумієш до чого я веду?

- Щоо? Ти серйозно? Виходить, що батьки Андрія - зробили таке з Антоном?! Та як вони посміли, покидьки? Їхнє місце точно у в'язниці! - здавалося, що Віола зараз вибухне від злості.

- Але, в тому то й справа... Що ніяких доказів немає! - засмученим тоном промовила Анфіса.

- А якщо я їх дістану? - в її очах горіла жага закінчити справу Левченків і посадити їх до в'язниці.

- Навіть і не думай! Це дуже небезпечно! Вони, а особливо, Єлизавета - страшні люди! Все, а тепер забудь, що я тобі розказала! - наказала їй Анфіса.

- Але ж, Антон... - Віола не встигла закінчити речення, як Анфіса її перебила:

- Все, тема закрита, раз і назавжди! Тото сам з усім розбереться! Я дзвоню Олегу! Тобі треба до сина! Думай, тільки про сина!

- Точно, Святослав! Треба подзвонити Ані. - Віола вже набирала номер гувернантки, сподіваючись, що та ще не спить і одразу візьме трубку. Хоч година була вже пізня...

- О, ледь не забула! В п'ятницю в мене дівич-вечір, і я хочу, щоб ти була на ньому! Запрошення, я залишила твоїй гувернантці. В ньому вказані усі деталі... - Анфіса різко змінила тему розмови.

- Я невпевнена, що в мене буде час на це! - ніяково відповіла Віола.

- Ти чого? Ми ж щойно помирилися. Віоло, тобі вже час трохи розслабитися! Як у старі добрі часи, пам'ятаєш?

- Так, весело колись було, але...

- Облиш скиглити, робота-робота! Ти маєш прийти і це не обговорюється! Інакше, я ображуся, ще років так - на п'ять))) - вона жартівливо промовила.

- Ну, перестань... Добре, я прийду! - за розмовою вони навіть не помітили, як під'їхало авто і вийшовши з нього, до них вже поспішав схвильований Олег.

***

Всю дорогу, поки вони їхали додому, Олег не переставав проявляти свою турботу до Анфіси. Було видно, що він й справді хвилювався за неї. Воно й не дивно, адже була вже - третя ночі. Схоже, цього разу - це був дійсно той самий чоловік, який просто необхідний Анфісі. Він був зовсім іншим, не таким, як усі її колишні, яких цікавили тільки її гроші. Він був турботливим, люблячим і ніжним. В його очах випромінювалося щастя і кохання до неї. Він був справжнім. Анфісі справді пощастило, що в неї буде такий чоловік, а в їхньої дитини - чудовий батько!

Батько... Яке прекрасне слово... Батько, якого не було в Святослава... Віола поринула в роздуми. Яким би батьком був Антон?

Сім років тому, коли Віола почала жити з Антоном, все було прекрасно. Не зважаючи на те, що його батько був проти. Антон завжди був на її боці. І хоч вони жили в тісній однокімнатній квартирці, яку орендували, вони були щасливі. Антон був рішучим і відповідальним хлопцем. Коли він вирішив бути самостійним, він відмовився від батькових грошей. Не зважаючи на те, що був ще студентом, він влаштувався на роботу і орендував житло для них із Віолою. Так, йому було важко, але він ніколи не здавався. Він сам, своїми силами і знаннями, вступив у іноземний ВУЗ в Штатах, без зв'язків і допомоги батька. Він завжди доводив свої слова вчинками. Він завжди усміхався, був веселим і радісним. В компанії, він завжди був її душею і підіймав всім настрій своїми жартами. Він завжди дарував їй улюблені квіти, пам'ятав про усі важливі для них дати, і завжди підтримував її у важкі часи. На нього можна було покластися, йому можна було довіритися. Він би ніколи не зрадив. З ним, Віола почувалася в безпеці, як за кам'яною стіною, він був її домом і фортецею. І він би був чудовим, ні - найкращим у світі батьком, вона була впевнена в цьому. Але, у нього забрали все це... Віола почувалася винною за це перед ним, і не лише перед ним, а й - перед Святославом... Перед сином, навіть більше, адже вона сказала йому, що його тато помер... Вона збрехала... Як вона могла? Почуття провини мучило її давно, але вона боялася це визнати, завжди шукаючи якісь безглузді виправдання для себе... Пора все змінити і розкаятися в своїх гріхах, як перед Антоном, так і перед сином... Настав час все виправляти... Але, як? Як повернути час назад? Чи пробачить її син? Адже, він ще надто малий, щоб зрозуміти свою грішну матір... В її голову прийшла геніальна ідея, але про це вона подумає завтра. Пора вже поставити всі крапки над "і"...