Академія дружин драконів - Бетсі Прусс

Густав глухо засміявся, підходячи ще ближче.

—Оце так новина. Мммм. А ти знаєш, як раніше дракони обирали собі дружин?

Я відступила, не впевнена у тому, що хочу почути відповідь. Похитавши головою та зробивши ще один крок, я вперлась спиною в стовбур дерева.

Густав нахабно посміхнувся, впираючи руки бо обидві сторони моєї голови.

—Я тобі розкажу. Вони викрадали дівчат, що сподобались. Замикали їх у вежах на скелях, потім роками бавились з ними. Ти доросла дівчинка і зрозумієш, як саме. —я голосно ковтнула, підіймаючи голову та дивлячись йому у вічі. Густав був на голову вищий за мене, тому я вперше пошкодувала, що зараз не в туфлях на шпильках. —Якщо за три роки дівчина не вагітніла, її викидали у море, прямо зі скель. Потім викрадали нову жертву і так по колу, доки дівчина не народитись спадкоємця. Якщо народжує, і бажано сина, її оголошували королевою. Тому зараз, я думаю, ми ще дуже добре з вами поводимось. Даємо право вибору та не скидаємо зі скель.

—Але продовжуєте викрадати! —невдоволено пробурмотіла я, намагаючись відштовхнути чоловіка.

—Якщо після відбору ти не зміниш своєї думки, будь ласка, повертайся до свого нікчемного світу і живи там.

—Мій світ не нікчемний! —голосно вигукнула я, цього разу штовхаючи Густава ще сильніше.

Замість того, аби скорчитись від болю або хоча б відступити, він обійняв мене за талію однією рукою, а іншою притягнув до себе за потилицю. Коли наші губи зіштовхнулись, мої ноги затремтіли та відмовились слухатись. Густав дбайливо притиснув мене до себе, не дозволяючи звалитись прямо у цьому чортовому саду.

Спочатку поцілунок був болісним та приємним, але варто було чоловікові проникнути до мого рота язиком, як з губ зірвався стогін. Я й не відразу зрозуміла, що ці жалібні звуки створювала я. Ай все, горить хата, нехай горить й сарай!

Я обхопила його шию руками, щільніше притискаючись та поглиблюючи наш шалений поцілунок.

—Зупини мене. —він відірвався від мене лише для цих слів, починаючи цілувати ключиці. —Зупини, інакше сам я не в силах.

Моє тіло зрадливо затремтіло, і як би там не було, відпускати я його зовсім не хотіла.

—Зупини! —вкотре проричав Густав, різко втискаючи мене в стовбур дерева. Спину прострелив легкий біль, але у ой же час по тілу розливалось задоволення.

—Ні... —рвано заперечила я, знову тягнучись до нього.

Декілька секунд Густав здивовано дивився на мене, а в наступну мить жбурнув на підлогу маленький блакитний камінчик і посеред саду з’явилась блакитна вирва.

—Портал до моєї кімнати. —помітивши мій погляд, поспішив пояснити принц. Цікаво, про що ще я дізнаюсь через декілька днів?

Дракон сплів наші пальці та ступив до блакитного сяйва, доки я боязко мружилась. Лише зараз голос розуму почав прориватись крізь збуджений мозок і я навіть спробувала вирвати руку, але марно.

Оглянути покої самого принца я не встигла, адже його нахабні руки вже зняли з мене плащ.

—Ти що робиш? —з легкою посмішкою запитала я, тягнучи руки до його верхнього одягу.

—Зваблюю вас, мосьє. Хочу, аби ви залишились тут. Залишишся, правда ж? —Густав обережно вклав мене на ліжко та навис зверху, починаючи цілувати кожну кліточку моїх грудей.

—Я надто люблю свій світ. —чесно зізналась я, вкотре прогинаючись під ним.

—А мене? Орисіє, що ти відчуваєш до мене?

Це питання, та ще й уважний погляд жовтих очей, вибили мене з колії. Лише прохолодні кінчики пальців, що погладжували мої сідниці, не дозволяли розуму повністю відновитись.

—Я не залишусь, Густав. —чесно зізналась я, помічаючи, що зіниці дракона стали видовженими. —Надто мало мене тут тримає! Ти сам розумієш, що я не стану твоєю фавориткою, бо золота клітка не для мене. А ховатись, мов діти, ми теж не зможемо. Я хочу сім’ю, Густаве, а не бійню за кількість спадкоємців.

Ніздрі принца роздувались, а погляд намагався пропалити у мені дірку, та я вперто продовжувала дивитись на видовжені зіниці та сподіваючись на розуміння.

Чоловік різко відштовхнувся руками від цупкого матрацу, трохи прогинаючи ліжко, а потім поспішно відійшов на декілька кроків.

—Між нами домовленість, Орисіє. —спокійним голосом мовив дракон, а моє серце стиснулось, адже спогади про його дотики досі були свіжими. —Я не порушуватиму її, і ти не скачи до мене у ліжко. На цьому все.

Я фиркнула, не вірячи своїм вухам. Наче дорослий чоловік, а поводить себе дійсно мов ображене хлопчисько.

—Я хочу повної свободи, Густаве! —користуючись ситуацією, я скочила з ліжка та підійшла до нього ледь не впритул. —Носити те, що захочу. Говорити з тим, з ким захочу. Займатись тим, чим захочу. Ні більше, ні менше!

Принц похмуро глянув на мене, неначе не вірячи власним вухам.

—А що ти так дивуєшся? —завжди знала, якщо треба досягти мети у бесіді, найкраща тактика — це напад. —Я не буду твоєю фавориткою і скоро буду вдома, ти забудеш про мене, а я про тебе. Та я хочу за цих три місяці хоч трохи нормальних спогадів. Хочу жити у свою насолоду.

—Роби, як знаєш. Якщо щось потрібно, покличеш Люція, він допоможе.

Густав вперто дивився на стінку, уникаючи мого погляду, що починало не на жарт злити.

—Господь вашу душу щедру нагородить, Ваша Високість. —фиркнула я, підіймаючи з підлоги плащ.

Голова знову закрутилась і я потягнулась до краєчка ліжка, аби вхопитись, але не змогла. Я боляче ляснула сідницями по підлозі, заплющуючи очі.

—Не довіряй йому! —кричав Люці, стоячи посеред печери на колінах.

—Пізно. —Густав почав сміятись, відрубуючи голову друга.