Академія дружин драконів - Бетсі Прусс

—Облиш! —махнула рукою Ванесса, посміхаючись.

—Ти просто зобов’язана стати королівською швачкою. —легенько проводячи пальчиком по тканині, сказала Картель, а її сестра почала жваво кивати.

—Час збиратись!

Я сплеснула долонями, вже уявляючи пики кожної з дракониць. А у Шаіри мені варто попросити вибачення.

***

Автор

Густав схилився над паперами, інколи хмурячи брови та стискаючи губи у тонку лінію.

Коли у його двері постукали, він навіть не підійняв голови.

—Увійди! —принц вже знав, хто завітав до нього так рано. Люцій. Жайворонок з жайворонків, що дивує своєю спритністю увесь палац.

—Добрійшого ранку похмурому спадкоємцю! —Лютик жартома вклонився, а потім ще й покрутився, красуючись. —Чого злий такий?

—Що чути з академії? —Густав підійняв голову, уважно дивлячись на свого друга.

—Вчора сталась невеличка неприємність. —чесно сказав граф, сідаючи навпроти друга. Принц також втомлено впав у крісло, зітхаючи. —Орисія та Нора трохи посперечались. Землянку не приймають тут, вона без магії, манер та зовсім не керована. Як добре, що ти з нею по розрахунку.

—Немає ніякого розрахунку, Лютику! —сказав, як відрізав, спадкоємець. —Ніхто не постраждав?

—Ні. Я все владнав. Тобі не здається, що Орисію треба якнайшвидше заміж віддати? Ще до закінчення відбору!

Густав почав сміятись, вже знаючи відповідь на своє запитання.

—Драконам потрібне заспокійливе, а не жінка, що буде тільки дратувати. Хто ж її таку візьме? Ти, може?

—А чому б ні? —Лютик спохмурнів, доки принц крутив пальцем біля скроні.

—Дурень ти, Лютику. Землянку проти волі не віддам. Якщо після відбору вмовиш її і вона дасть згоду, то я не матиму нічого проти. —Його Високість встав з крісла та накинув на плечі чорний плащ. ­—Але якщо дізнаюсь, що наближаєшся до дівчат без мого відому, попрощаєшся з головою.

—Куди ти збираєшся? —Лютик ніяк не відреагував на слова друга, вже знаючи, що принц і так ні про що не дізнається.

—Привітаємось з дівчатами.

—Навіщо? З ними усе добре!

—Лютику, якщо я кажу, ти виконуєш. І питання не варто мені ставити з самого ранку. Дякую!

Густав вийшов на терасу кімнати та голосно свиснув. У небі тут же закружляв білосніжний грифон, радісно викрикуючи, помітивши свого господаря.

Принц спритно сів на спину тварини, легенько штовхаючи її ногами в боки.

Він ще навіть не підозрював, яка несподіванка на нього чекає. Як і Люцій, що плентався позаду на сірому грифоні.

Академія зустріла їх легким галасом та приємним вологим туманом. У світі драконів, особливо навколо замку, завжди похмура погода, і пори року аж ніяк на це не впливають.

Мосьє Лідія, некромантка та завідувачка академії, зустріла чоловіків з широкою посмішкою.

—Густаве, хлопчику мій, з чого б це ти раптом завітав? —жінка наблизилась до спадкоємця, впізнаючи риси обличчя його батька. Такі ж гострі вилиці, холодні очі та добре серце.

—Вирішив привітатись з дівчатами. Люцій поки що почекає нас тут, а ви проведете мене. —чоловік підкреслив свої слова красномовним поглядом, спрямованим на друга, що хмурився.

—Залюбки! Але, Густав, вони тут декілька днів. Дракониці молодці, знають усе з дитинства, а іншим важко освоюватись. —мосьє Лідія підхопила чоловіка, якого пам’ятала ще маленьким хлопчиком, та повела до дверей. —Тому не сприймай на свій рахунок, якщо хтось з дівчат буде відверто порушувати кожне з правил, що ми регулярно торочимо їм.

—Не переймайтесь, на їх поведінку я подивлюсь в останній день відбору.

Коли вони вийшли з академії з іншого боку та опинились у прекрасному саду, мосьє Лідія вказала рукою на одну з ділянок.

Професорка Мілден сиділа за маленьким столиком та пила чай, доки дівчата вивчали уклони з книжками на голові.

—Кхм кхм. —голосно кашлянула Лідія, привертаючи увагу інших. У Ци навіть книга з голови впала, коли до розуму дійшло те, хто перед ними.

—Ваша Високість. —Мілден посміхнулась, встаючи з місця. —Чим зобов’язані?

—Просто вирішив навідатись та запитати, як у вас справи. —з легкою лінню відповів принц, уважно дивлячись на кожну з дівчат. Абсолютно усі дракониці стояли з покірно опущеними очима, доки Аріель раз за разом глипала на нього з-під лоба, а Ци відверто витріщалась. Інколи голову підіймала й Лара, стримуючи посмішку. Дівчина досі пам’ятала руки принца на своєму тілі, його поцілунки та пестощі.

—Поки що успіхи не великі, але за три місяці ми все підкорегуємо. Головне, аби нам не заважали гості. —Професорка навіть не приховувала того, що присутність чоловіка їй тільки заважає, тому Густав кивнув, залишаючи дівчат.

—Професорка Доротті більш привітна. —тихенько сміючись, пояснила Лідія. —Та й її група набагато активніша, там ви зможете поспілкуватись з кимось.

—Дуже дякую. —слухаючи одним вухом, на автоматі відповів принц.

Вони пройшли декілька широких дерев, а Густав вже почув галас.

—Або ти зараз же переодягнешся, або я відшмагаю тебе прямо тут! —верещав хтось пискливим голоском, змушуючи принца морщитись.

—Відчепилась від мене.

—Орисія. —проричав Густав, на мить зупиняючись. Її голос він впізнає з тисячі схожих, адже тільки у неї такі жахливі манери.

—Що там таке? —на відміну від чоловіка, мосьє Лідія лише пришвидшила крок.

—Не зли мене, дівчинко.

—Годі! —гукнула Лідія і всі, мов по дзвінку, вирівнялись.

Видавши звук, схожий на рик, Густав швидким кроком зайшов на галявину.

Хелен тремтіла від люті, стискаючи у руках форму академії, інші дівчата відкрито насміхались, тримаючи на головах книжки, а професорка Доротті майже лежала на стільці та махала віялом.

Помітивши принца, усі опустили погляди, крім професорки та Орисії.

Спочатку Густав хотів відчитати її за влаштований хаос, можливо, навіть пригрозити, але помітивши сукню, яка була на ній, він лише голосно ковтнув.