Щастя за мільйон - Ангеліна Кріхелі

Дівчина, на диво, не вибухнула праведним гнівом. Тільки сумно поглянула на нього з-під опущених аж ніяк не кокетливих вій.

– Був час, коли я так і сказала бабусі, – чесно відповіла Катя, задумливо перебираючи свої спогади. - Сказала, що світ не обертається навколо неї самої. А вона відповіла, що... - дівчина гірко посміхнулася, - що рада, що я нарешті подорослішала і відбулася запізніла підліткова сепарація. І допомогла мені зібрати валізу, щоб я переїхала до гуртожитку і відчула себе вільною та дорослою. Втечі з гордо задертим носом не вийшло. Вона взагалі була дуже терплячою та мудрою. Суворою, але такою, що розуміє...

Стас зацікавлено слухав, представляючи дівчину навпроти зовсім молодою.

– А потім я оселилася у гуртожитку. Тепер можна було вставати пізніше, не треба гаяти час на дорогу. Сніданок робити самій. Стипендії, якщо з розумом, то на все вистачало. Та й у реабілітаційному центрі підробляла з другого курсу. Не могла, як однокурсники: прокутити за тиждень, а потім бігати по кімнатах і позичати. І до болю сумувала за бабусю. Спершу думала, що від страху та звички. Тому що від побутових труднощів. Потім – через відсутність справжніх друзів. Я всім швидко набридала, зубрилка ж... Але мені не хотілося гуляти. Я погодилася одного разу. Але дійшовши до дверей, поріг переступити не змогла. Побачила всі ці обличчя, дим, гомін... Їм весело. А мені додому хочеться до бабусі... Не знаю, може, виховання. Може, самовиховання. Але я не поводилася сучасно. Я не хотіла. А зараз...

- Зараз захотілося? – Стас мимоволі потягнувся до неї, намагаючись вловити її погляд.

Катя непевно знизала плечима.

– Зараз цікаво, чи змінилася я.

Прямо подивилася йому у вічі.

Стас кивнув і першим вийшов із машини. Відчинив дверцята з її боку, допомагаючи вибратися з не надто зручного автомобіля.

- Я хотіла спитати, - прямуючи слідом, Катя квапливо намагалася сформулювати питання про погашення свого боргу.

Стас різко обернувся. Тож Катя раптово опинилася в його обіймах.

- А ось і ви! - радісно вигукнув Льоша, що вийшов зустрічати друга та його помічницю.

Катя злякано здригнулася і квапливо відскочила від начальника. Стас невдоволено скривився.

- Льошко, ти як чорт з табакерки!

- Вибачте, не знав. Винен, виправлюсь! - Заторотив один без тіні каяття в голосі.

- Це не те, що ви подумали, - квапливо сказала Катя, заливаючись рум'янцем.

Стас та Олексій обмінялися здивованими та трохи глузливими поглядами.

- Я сьогодні думати взагалі не маю наміру, - віджартувався Самсонов, прямуючи до будинку. - Чого і вам раджу.

Катя приречено похитала головою, наздоганяючи чоловіків. Так, не надто вдалий початок вечора.