Вибач та зрозумій - Катя Кірініна

— Андрію Олексійовичу, може зробимо перерву? – Матвій переживає, що я зараз зірвусь. Він за останній місяць, бачив мене у багатьох кондиціях, але не в такої агресії.

А я не можу взяти себе в руки, мої нерви на межі. Це розлучення курям на сміх, з огляду на те, що їй навіть нічого від мене не потрібно. Це якийсь довбаний кошмар, я не можу до неї достукатися і навіть не розумію, що робити, вже починається паніка від того, що відбувається. Наче ці троє вже все вирішили, а мене просто поставили перед фактом. Ні, так не вийде. Заремський так справи не веде.

— Вийшли всі, окрім Олесі, — кажу поки що спокійно. Мені потрібен цей час. Потрібно подивитися їй у вічі та зрозуміти, що в мене ще є шанс.

— Андрію… — намагається мій адвокат вказати, що ми не на моїй нараді й тут зовсім інші закони, але мені начхати, цим людям все одно я плачу гроші, так нехай роблять так, як я скажу.

— Я сказав, вийшли всі, вашу матір, скільки мені ще треба просити? – гаркаю і дивлюсь на всі боки.

Олеся навіть трохи підстрибнула від напору мого голосу, але не надала цьому значення, лише подивилася в слід своєї адвокатеси, ніби залишилася одна в клітці з тигром. Звикай кохана, тепер я по—іншому спілкуватимусь з тобою, раз ти така вперта.