Вибач та зрозумій - Катя Кірініна

– Чому?

— Що чому?

— Чому ви за мене радієте? — мені правда не зрозуміло, зазвичай всі охають та ахають, а тут пихатий павич, розпустив ще більше свій хвіст.

— Олесю, це все, що ти почула? – несподівано переходить на «ти», ніби ми з ним вже добрі знайомі.

Не розумію, що відбувається, але тиск у повітрі змінюється. Чоловік нічого більше не говорить, а лише дивиться на мене, і я починаю бентежитися, немов школярка.

Згодна, я давно не виходила у вільне плавання, на відміну від Андрія, мене все влаштовувало в моєму житті, і я не шукала пригод на стороні. Але все ж таки звикла, що на мене звертають увагу, і зазвичай, не млію перед іншими чоловіками, які фліртують зі мною. Але це зовсім інше.

Мені навіть здається, що його погляд пропалює мене, сканує і не дає вільно зітхнути. Він ніби гіпнозує та заворожує мене, у нього завжди був такий погляд, чи став таким після згадки мого розлучення?

Вербицький не був таким же красенем як Заремський, але в ньому відчувається щось інше, щось дуже сильне та міцне. Наче він точно знає, що мені потрібно і може це запропонувати. Такі чоловіки справді рідкість, і він захоплює мене. Напруженість у його погляді ніби пропалює дірку в мені.

— Ти засоромилася? — вкрадливо цікавиться він, і куточки його губ злегка тремтять. — Мені потрібно з тобою зустрітися ще десятки разів, щоб ти отримала насолоду від моїх компліментів?

— Олександре, повірте, мені, не шістнадцять років, щоб я бентежилася від пильного погляду чоловіка та його компліментів, — намагаюся показати йому, що мене він взагалі не турбує.

– Які плани на подальше життя? Після розлучення?

— Вчитимуся жити без чоловіка, — він киває, наче задоволений моєю відповіддю. – Але робота мені потрібна, і якщо у вас будуть пропозиції в Одесі, із задоволенням їх розгляну.

— Ні, — категорично махає головою Олександр. – В Одесі сумніваюся, що будуть ще такі пропозиції, треба їхати до столиці, там роботи буде в тебе більше. Та і я там живу.

— А ти тут до чого? – здається його здивувало моє запитання, але він нічого не відповідає, просто підіймається з місця, при цьому утримує мій напружений погляд.

— Я тобі допоможу розпочати нове життя, і як тільки ти будеш готова – зателефонуй. Номер тобі відомий.

На цьому чоловік йде, залишаючи мене одну з повною плутаниною в голові. Ось що тут скажеш, швидко моє життя закрутилося, такого повороту навіть спадкова ворожка не змогла б передбачити.

Не можу зрозуміти, що відчуваю, але старанно вдаю, що нічого не сталося, і ті слова Олександра не були вимовлені, хоча протягом хвилини, можливо, їх і обмірковувала. Почати нове життя все одно доведеться, просто не знаю, чи підходящий варіант їхати з міста, хоч мене, крім сестри, тут вже нічого не тримає.

Через пів години, кличу до себе офіціанта, щоб він приніс рахунок, а мені ввічливо повідомляють, що молодий чоловік, який сидів зі мною за столиком, уже все оплатив. Начебто, це дрібниця для такої людини, як він, але сама не помічаю, що вперше за минулий місяць, я щиро посміхаюся.