Довірся мені - Альбіна Вишневська

Микита точно не так уявляв цю розмову, ніби щось обірвалося всередині. Його рука обм'якла і опустилася вниз. Він мовчки свердлив похмуре обличчя Юлі не менш похмурим поглядом і розумів, що всередині закипає щось погане. Тобто виходить, вона сприймає його як бабія, якому тільки й дай, що скористуватися дівчиною? Мабуть, різні у них поняття про прояв симпатії.

- Розслабся, мені благодійність не потрібна.

Юля подивилася вбік, сильніше стиснувши зуби і обійнявши себе за плечі, погано стало всередині, аж затремтіла. Найменше хотілося когось образити, але нехай краще так, ніж людині голову морочити.

Гранін кипів, бачачи, як Юля дистанціюється, відводить погляд. Якого біса вона така затиснута? Життя продовжується, треба йти вперед. По собі знав, що триматися за минуле безглуздо, перейматися запитаннями «а чому так сталося?» собі ж дорожче. Мабуть зараз не місце і не час її брати на абордаж. Він повернеться, але пізніше. Ось тоді розмова буде зовсім іншою.

Звичайно йти не хотілося, але робота вимагала певної відповідальності. Ця недомовленість напружувала та втомлювала. Микита не звик до того, що щось тривалий час було у підвішеному стані. Краще одразу розставляти крапки над І, щоб не накручувати себе марними надіями. А вони з Юлею все ніяк не дійдуть певної згоди. Сам винен, бо потрібна купа часу та певна територія для серйозної розмови.

- Більше нічого не хочеш сказати? – так само скрупульозно свердлив її поглядом, розуміючи, що й слова більше не почує. - Окей, грай у мовчанку і далі.

Микита пішов, не обертаючись, нервово потираючи скроню однією рукою, а другою набираючи номер секретаря.

Тільки сидячи в кріслі літака зрозумів, що ця поїздка сталася вчасно. Вона дозволить йому зібратися з думками і зовсім інакше діяти з цим дівчиськом, яке засіло йому в голову, і не викуриш її просто так звідти.