Довірся мені - Альбіна Вишневська

Микита і сам деякий час вдивлявся в далечінь, але незабаром йому це стало не цікаво. Його увага повністю переключилася на дівчину. Спочатку просто розглядав її всю, потім думки заблукали зовсім в інший бік, де фантазія діяла у власних кордонах.

- Юль, а давай потім перекусимо?

 А як інакше йому перестати зосереджувати всю увагу на струнких ніжках, відчувати, як сверблять руки, щоб торкнутися тонкої талії.

Та вона його не почула, тому що дівчина дістала з сумочки мобільний телефон. Раз у раз фотографувала краєвиди з висоти пташиного польоту.

- Юль, а ти вийдеш за мене заміж? - ледь не розсміявся, коли його пані миттєво повернулася до нього.

- Надлишок кисню в голову вдарив?

- Сам у шоці, - глузлива усмішка розпливлася на його обличчі, - але, сказати правду, з тобою ніякої романтики, я тут розумієш…

- Так-так, витріщаєшся на мої ноги, я помітила, - тепер її губи розпливлися в глузливій усмішці.

- Так є на що подивитися, тому і виникає бажання цю красу спробувати, - голос став тихішим, з легкою хрипотою, Микита чомусь почував себе препаршиво: тіло вчинило протест, бо вимагало більш рішучих дій.

Дівчина помітила, як його очі заблищали, стали більш темними, серйозними. Вона чудово розуміла, що вже не вперше між ними відбувається надзвичайна хімія, з якою іноді складно боротися.

Юля відвела погляд і спробувала змінити тему, розповіла історію зі студентства про те, як бігали сюди з однокурсниками та весело проводили вихідні. Потім поскаржилася на те, що було б чудово повернутися сюди, але вночі, бо нічне місто надзвичайно чарівне.

Микита десь коментував її розповідь, десь просто мовчав і продовжував її розглядати. Внизу допоміг вийти із кабінки, ще раз запропонував перекусити. Здивувався, коли отримав згоду. Здалося, що вона вже втратила частину напруження. І це, на його думку, просто чудово.

Гарно посиділи у затишному кафе, перекусили, дочекалися Тіма, той теж повечеряв. А потім хлопчик не замовкав весь шлях до будинку Юлі, і можливо ще б говорив і говорив, але дівчина перервала потік слів і попрощалася з хлопчиком.

- Бувай, Тіме, дякую за гарний вечір.

- Найкращого, мені приємно, що ви цей вечір провели з нами. Сподіваюсь, що вам сподобалося, і ви обов’язково ще раз з нами відпочинете.

Юля збентежено усміхнулась.

- Добре.

- Тіме, я проведу Юлю.

- Окей, тільки довго не цілуйтесь.

- Слухай, хлопче, - Микита виставив вказівний палець і награно рикнув, - не вчи батька дівчаток… проводжати.

- Так, так, сказав.

Микита ледь наздогнав дівчину біля під'їзду. Втекла! «От стерво прудконоге!» - так і хотілося сказали їй на вухо, але стримався, користуючись тим, що на вулиці вже ніч.

Що ж, темрява – друг молоді. Микита спритно перехопив двері і без вагань зайшов за Юлею у під'їзд. Втекти не дав, просто перехопив і притис її спиною до прохолодної стіни, цілуючи з особливим натхненням. Рука чоловіка наполегливо нишпорила по бажаному тілу. Він відчував, як Юлька йому відповідає і тремтить від збудження.

- Я сподіваюся, що ти півночі не заснеш після такого, - хрипко прошепотів на вухо, прикусив мочку, - а наступного разу ти точно довго не заснеш піді мною.

Юля забула, як дихати, кров шалено пульсувала по венах, а бажання було шаленим, нестримним.

- Микито, - вкотре за вечір торкнулася його грудей долоньками, - на тебе син чекає.

- Знаю, - стиснув тонку долоню і поцілував на прощання, - солодкого безсоння, мала.

Гранін не став затримуватися, а щойно дівчина сіла в ліфт, помчав до машини.