Пані Язикатої Хати 2 - Ялинка Ясь

-Яка?

-Вночі вони не стрілятимуть із калашів. Змию всіх подалі, а Гор прикопає!

-Ну, як варіант. Але цей спосіб теж тимчасовий… - Микита також підійшов до вікна і став поруч з водяником, - Лукеріє, мені здається, чи ви не всі варіанти розповіли?

-Я баяла, як відвадити. А є спосіб прогнати з них демона і тоді залишиться тільки людська душа.

-Цікаво, і як? - Гор подався вперед, наче хотів краще розчути.

-Засіб, скажу чесно, не простий. З людського тіла, під час сну, потрібно зрізати шматок волосся, а потім сходити по той бік і спалити його.

-Куди-куди сходити? – спитала Степанія.

-На той світ, до мертвих, - пояснив Мітя.

-К-куди?!- поперхнулась криком Свирянка.

-Туди-туди, господине...

-Зачекайте, туди можна «сходити»? Це що, зоопарк, музей, кіно? - світ Стьопки знову похитнувся. Вона схопилася за голову, стиснула скроні, відчуваючи наближення головного болю, - ні, цього точно не може бути!

-Загалом, ти маєш рацію, сходити туди неможливо, - хмикнув Гор, - і повернутися… Але…

-Але? – обернувся до отця Микита.

-Я чув, що є істоти, які можуть туди переміщатися, проте не в цьому складність. Прохід на той світ так просто не відкрити.

-Ой, хто б казав! Мамка твоя на посту тому, вже з півстоліття сидить! – зауважила охоронниця.

-Вона вхолосту сидить! - відмахнувся Гор, - простий воротар! Коли батько помер, прохід і закрився. Не думаю, що ми так швидко знайдемо їй нового чоловіка із силовиків.

-Стоп-стоп-стоп! - сполохана від надлишку новин Свирянка шльопнула долонею по столу, - нічого не зрозуміла! Де сидить Матильда і до чого тут  заміжжя?

-Матуся його сидить на проході між світами. Охоронниця вона, типу, - пояснила Лукерія, - що не зрозуміло?

-Сидіти-то вона сидить! Але без толку! Розумієш, Стєша, мати перейняла сили відьми після її смерті. Вона не вроджена ягиня.

-Ягиня?

-Так, ягиня. Баба Яга по-народному…

-Да ти що? - засміялась Стьопка, - Баба Яга? Матильда? Ой, не можу! А-ха-ха-ха! А я думаю, кого вона мені нагадує? Точно! Гламурна Баба Яга! А татко твій, випадково не Кощій? Чи, Змій Горинич? – у Степанії від сміху навіть льози виступили. Вона все сміялася і сміялася, не в змозі зупинитися. Чоловіки замовкли і дали їй час заспокоїтися, розуміючи, що для того, хто нещодавно магічних істот вважав казковими персонажами, занадто багато неймовірних подій.

-Ох-ох, розійшлася хазяйка, якби не лопла, - занепокоїлася охоронниця.

-П-прошу мене п-пробачити! – ікаючи, Стьопка піднялася на ноги і втекла у ванну, зачинивши за собою двері. Притулилася спиною і нервово поцікавилася, - Лукеріє, ти тут?

-Тута...

-П-полий водички, вмитися х-хочу! Ік!

-Зара! А у ночвах не зігріти? Не хочеш повалятися, кісточки відмочити?

-Дякую! - похлюпавши холодну воду на обличчя, відповіла жінка, - поки не до ванної. Ой! - вигукнула вона, побачивши своє відображення у дзеркалі, - що це?

-Де? - Не зрозуміла Лукерія.

-Волосся! - закричала Стьопка, - адже в мене стрижка була коротка. Що це?!

-Правду кажеш... Відросли... - прошепотіла охоронниця, - дивно...

-Як це, чому? - Стьопка потягнув відрослий до колишньої довжини локон, дивлячись з жахом.

-А ти, часом, голову у джерелі не полоскала?

-Це де?

-На Поляні, у струмку з водою.

-Так, поринала з головою... Не можна було?

-А, то від того й відросли. Цілюща ж водиця.

-І як тут не поїхати розумом? – Стьопка присіла на унітаз, як у крісло, очі прикрила, намагаючись взяти себе в руки.

-Тяжко, господине? – співчутливо запитала Лукерія, а волосся ласкаво погладила Кропивка.

-Занадто багато всього й одразу! Розумієш, якби я з дитинства варилася в цій каші, знала про існування всяких там світів, істот, богів…. А так, мій мозок, вирощений у світі технологій, відмовляється приймати цю інформацію! І чомусь все закрутилося надто швидко! Не встигла я усвідомити про наречених, існування магії, загалом, як на нас напали якісь там п'явки… Любовна мелодрама раптово переросла у трилер… – зітхнула та замовкла, задумавшись.

-Відпочити тобі треба! - промовила Лукерія.

-Не зараз. Ось розберемося з козлобородими, а там подивимося… Аби Антон одужав…

-Після водиці? Куди йому подітися? Одужає!

-Сподіваюся. Лукеріє, а що там з Бабою Ягою, невже серйозно, не жарт?

-А то як же! Ягиня вона нинішня. Минула померла, їй піст і передала. Звідти й уміння у Матильди відьомські.