Пані Язикатої Хати 2 - Ялинка Ясь

-Це Микола! Це він все влаштував!

-Що влаштував? - запитав Микита, одразу заспокоївшись, бо зрозумів, що гнівна тирада адресувалася не йому.

-Цих, як їх там, «смердюків»! – Стьопка схвильовано махнула рукою у бік вікна.

-Яким чином? – здивувався Гор.

-Та ось він написав у смс: «Люба, ну як тобі мій подарунок»? Сволота! - вигукнула вона. В цей час телефон у руках задзвонив знову, - о, знову дзвонить, ну я йому зара влаштую!

-Може не про те... - почав було Мітя, але Стьопка вже натиснула «прийняти виклик» і гаркнула в трубку:

-Ах ти, вилупок! (слівце, запозичене у Гора) Ще знущаєшся? Та ці твої, козлобороді, Антона мало не вбили, а Мітю поранили! Та щоб ноги твоєї… що? Я заспокойся?! Сам заспокойся! Пішов ти! - і відключилася.

-І що це було? - запитав Микита, коли луна її крику вщухла.

-А що? Я запальна, ти не знав? Особливо, коли кривдять дорогих мені людей! - розійшлася Стьопка, відкладаючи телефон убік і стріляючи очима.

-Господарочко, я геть забула, вогневик подарунок вчора залишив... - пробачливим голосом пробелькотіла Лукерія, - ось він... -  на стіл впала товста книга в шкіряній палітурці.

-А це ще що? - Гор утретє відкинув вилку і з досадою відсунув від себе тарілку, - поїси тут з вами!

-Лукеріє, це що?

-Кажу ж - подарунок до іменин, від вогневика... - відповіла охоронниця, - забула я... ти вже пробач...

-Жований торт! – Стьопка потягла до себе величезний том із написом «Слов'янська міфологія» на палітурці, - Лукерія каже, що це подарунок від Миколи, а я подумала…

-Що він наслав на нас тих? - Микита тицьнув пальцем у бік вікна, - по-моєму, ти йому лестиш!

-А що ще я могла подумати? -Стьопка почервоніла, а телефон задзвонив знову.

-Дай мені! - зграбастав телефон Гор і прийняв виклик, не чекаючи дозволу господині, - Алло! Це Гор! - неввічливо прогарчав у трубку, - Угу і тобі не хворіти! Чого треба, ми тут зайняті... - на хвилину повисло мовчання, потім Гор сказав, - здоровенні мужики, сила нелюдська, смердять гноєм, придушив їх трохи, але їх знову натовп набіг... нескінченні тварюки! Так, ні… так… не чув… добре! - лісник простяг телефон синові, - на, хоче з тобою поговорити!

-Слухаю! - вимовив мер, - так... ні... хрюкають і козлами бліють, у одного змія біла на голові, здається ватажок. Так? Хто-хто? Добре! Я зрозумів! Гаразд, я сказав, зрозумів, чекаємо! - і відключився.

-Він що, припреться? - злетіла Степанія, не палаючи бажанням бачити зараз колишнього.

-Вогневик знає з ким ми маємо справу! - відповів Микита.

-І з ким?

-Каже, двоєдушники, якісь…

-Звісно, ​​двоєдушники, хто як не вони? - знову встряла Лукерья, - я відразу скумекала...

-Ти знала? - вигукнула Степанія, - знала і мовчала?!

-Що там? Що вона говорить? – зацікавився Микита.

-Господарочко, але ж не питали, - перелякано відповіла Лукерія, - я б баяла...

-А з якого це часу тебе доводиться просити? Як не треба, так рота не закриєш, а коли справді потрібна порада – а ні слова!

-Та я ж... - заїкалася Лукерія, - гадала, самі знаєте...

-Звідки? - психанула Стьопка, - Я про вас третій тиждень, як дізналася, звідки мені знати про хрюкаючих нелюдей?!

-Так цеє…

-Стєша, дуже смішно, звичайно, слухати, як ти розмовляєш сама з собою, - перебив розбирання лісник, - але може й нас підключиш?

-Ще нічого не дізналася, - огризнулася господиня, - розповідай давай, хто такі і щоб у подробицях! – веліла охоронниці.

-Цеє, значиться… двоєдушники - такі тварюки…

-Сама бачу, що не жовті кульбабки!

-Е-е-е... судениці, в яких дві душі...

-Які ще «судениці»?

-Судениці - істоти, значить, - сказав Мітя, - мій дід теж так казав…

-А, зрозуміло, далі кажи!

-Дві душі в одному тілі: людська та демонська! Коли сонечко -  ходять як усі, на  двох ногах, а як ніченька настане – людська душа на спокій, а демонська – блукати волею у вигляді звіра.

-Типу оборотників? – уточнила Свирянка, зиркнувши на Гора. Той підняв одну брову.

-Ні! Оборотники - не демони! А ось двоєдушники  – породження пітьми! Проте, вони завжди у прислужниках у великого демона-керівника, головного, тобто.

-Значить так, народ, - звернулася господиня до чоловіків, - Лукерія каже, що двоєдушники - це такі тварюки, які мають дві душі: людську і демонську. Вдень вони ходять у людському тілі, а вночі у звіриному. А ще, зазвичай, вони мають великого шефа-демона. Вірно?