Пані Язикатої Хати 2 - Ялинка Ясь
-Ясно. Виходить, тепер наш місцевий музей на той світ закритий назавжди? Хіба що заявиться Яга з родоводом? – продовжувала допитуватись Стьопка.
-Так. Або мати знову вийде заміж за силовика, що малоймовірно, звичайно...
-А чоловік тут до чого?
-Не спадкова ягиня отримує силу відкривати прохід тільки в парі з одним із силовиків. Поки батько був живий вона могла його відкривати. Тепер ні.
-Очуміти... Він з нею силою ділився чи як?
-Силовики - нащадки богів, у кожному з нас є крапля їхньої сили. Поки силовик живий, дружина отримує частину та користуються. Вогневик щось таке і про Свирянок розповідав.
-Угу. Начебто розібралися. Це цікава історія, але, як я розумію, нам вона ніяк не допоможе… Треба шукати інші способи боротьби зі «смердюками».
-Абсолютно вірно! - пролунав голос з боку дверей і всі різко розвернулися назад.
Вогневик, як і минулого разу стояв, спершись на одвірок, поглядаючи на всіх з цікавістю і зверхністю в очах, як вчитель іноді дивиться на недолугих учнів.
-Блін! Миколо, а ось мені цікаво, ти стукати вмієш? - одразу кинулася в бій Степанія, - заявляєшся, як до себе додому!
-Пробач, Нідо, я поспішав на допомогу! – типу образився колишній.
-Конопатка! - голосно вигукнула Стьопка, - прошу надалі не пропускати нікого до будинку без стуку, а то прохідний двір якийсь!
Почувся подвійний удар по столу, що означав, що наказ ухвалено. Микола примружився, Степанія відповіла йому тим самим.
-Давайте не будемо сваритися, - мер, як завжди, взяв на себе роль дипломата, - спершу розберемося з несподіваною неприємністю. Степаніє, я прошу тебе! У нас немає способу вирішення цієї проблеми.
-Добре, - Степанія розвернулася спиною до колишнього, - хай говоре.
-Дякую, люба, - хмикнув вогневик і увійшовши до кухні, сів поряд з Микитою, - значить так, - почав, поклавши лікті на стіл дивлячись, виключно на господиню будинку, - двоєдушників найпростіше знищити вночі, у вигляді звіра. У такій кількості, як у вас тут, вони відчувають перевагу і не відстануть. Рік в облозі стоятимуть, але дочекаються, коли вам доведеться вийти.
-Ми ще не знаємо, що їм потрібно!
-Сила потрібна, що ще? – Микола глянув на Мітю, як на дурного першокласника, – голод не тітка!
-Лукерія каже, що двоєдушники чіпляються до тих, у кого сил мало, - втрутилась у розмову Степаня, - чого їм від нас треба?
-Вони поодинці прилипають до слабких, - Микола хльоснув поглядом, від якого мурашки побігли шкірою і щоки загорілися рум'янцем, наче вона сиділа біля відкритого вогню, - а коли їх багато, нападають, як шакали. Думаю, керівник у них досить могутній, раз зміг зібрати стільки погані в одному місці. Вчасно ви Грізного з їхніх лап вирвали.
-Тоді висновок який? Шукаємо керівника? – спитав Мітя.
-Навіщо? - знизав плечима вогневик, - з верховним демоном схльостатися хочеш? А пупок не надірвеш?
-Чуєш ти, знавець великий! - скипів зазвичай спокійний Мітя, - не забувай, що від шику до пшику, лише одна буква! Притримай отруту!
-Так, вогневик! Гострий язик, звичайно, обдарування, але від тебе поки що тільки слова й були! На ділі покажи, на що спроможний! - підтримав Мітю Гор.
-Та легко! З сутінками запалю вам кілька сотень ліхтариків, - з поблажливою усмішкою відповів Микола, але потім посерйознішав, - та гаразд, вам, друзі, не зліться на старого! Пам'ятаєте приказку? Старий крук – дарма не каркне! Я цієї гидоти на своє віку надивився! - Микола показав ребром долоні вище своєї голови, - керівники у двоєдушників - сильні демони! Зв'язуватися з ними собі дорожче. У них ще й родинні зв'язки міцні. Як мушкетери, один за всіх!
-А те, що ми слуг демона порішити хочемо, не вважається? – колко поцікавилась Стьопка.
-А тут їхню натуру знати треба. Керівники для чого опричниками себе оточують? - Микола подався вперед заглядаючи їй у вічі, - від лінощів! Ледачі бестії! Не люблять робити чорну роботу! Якщо слуги одного дня не з'являться з даниною, вони навіть не почухаються, цієї срані - як горобців! - знизав плечима.
-Так ти пропонуєш їх вбити, зовсім… на смерть? - прошепотіла Стьопка, не в змозі вимовити це голосно.
-Що ти, Нідочко! -колишній театрально сплеснув руками, - за кого ти мене маєш?
-Ти справді хочеш це почути? – парирувала Свирянка, скривившись від його нудотно-солодких слів.
-Я пропоную їх звільнити! Коли гине тваринна сутність двоєдушника, інша починає жити життям звичайної людини. І що дивно, навіть не згадає, ким була.
-Стєша, я з ним згоден! - Гор відкинувся на спинку стільця, - інших способів не бачу!
-А може все-таки пошукаємо нічліжку і перевернемо їх уві сні, га?