Пані Язикатої Хати 2 - Ялинка Ясь
-Вірно, - погодилася Лукерія, - п'явки вони, силу нишком смокчуть. Пристануть до того, у кого магії крихта і п'ють потихеньку, наче вампіри кров. Найкращим другом все життя ходити буде, не запідозриш! До самої смерті жертви, тварюка, харчується! Сам жере і частину керівнику відносить!
-Як цікаво, - простягла Степанія, - за описом на одну мою знайому дуже схожа.
-Що там, Панні? - поцікавився Мітя, - адже ми не чуємо нічого.
-Так-так! Лукерія каже, що вони типу вампірів, тільки смокчуть магічну силу, у тих, у кого її небагато. А до речі, чому тільки у тих, у кого мало?
-У кого сил багато - їх побачать і порішать! - заявила охоронниця, як очевидну істину.
-А, так? Хм, ну логічно… Лукерія каже, що ті, в кого сил багато - їх розкусять і вб’ють, — Стьопка провела ребром долоні по горлу, — і що така сволота може бути твоїм найкращим другом до самої смерті, постійно підживлюючись твоєю силою. Самі їдять та відсоток головному відносять! Б-р-р, погань яка…
-У Антона сил чимало, - заперечив Микита, - може, тому їх і набігло так багато?
-А ще, - згадала Лукерія, - вони боягузи. Маленька небезпека – тікають. Дивно, чого приперлися?
-Лукерія каже, що вони боягузливі та дивно, що прийшли до нас.
-Антон занадто привабливий шматок? – припустив Мітя.
-Або ватажок не хоче з жертвою розлучатися, - сказав Гор, - їх ще більше стало, - махнув головою у бік вікна.
-І що ж робити? - зажурилася Свирянка, - як їх прогнати?
-Ой, та є засоби! – радісно відповіла Лукерія.
-Та ну? – недовірливо простягла Стьопка.
-Степаніє, а чи не можна, щоб і ми твоїх охоронців чули? - запитав Микита, - заощадили би час.
-Лукеріє?
-Взагалі, можемо, якщо ти дозволиш...
-Дозволяю, те, що стосується не особисто мене, можна, щоб чули всі…
-Тільки мене, чи всіх?
-Дозволяю, щоб чули всіх, а то й справді, почуваюся передастом.
-Педера… що?!
-Та не важливо, давай вже Лукеріє, віщай для всіх!
-Кхе-кхе... - сказала охоронниця за кілька секунд, - як чути?
-Нормально, чути… – відповів Гор.
-Доброго здоров'я! – привітався Єгорич.
-Раді вам, гості дорогії! - солов'ям заспівала Лукерія, а Степанія закотила очі.
-Добрий день, - Микита навіщось підвівся та знову сів.
-Дякую, - відповів Мітя, - радий знайомству.
-А ми як раді... - почала було Лукерія.
-Лукеріє, припини розшаркуватися. Давай по суті, будь ласка. Як позбутися двоєдушників?
-Це просто! - запевнила охоронниця, - якщо треба налякати і відвадити, то треба визначити місце їхньої нічліжки. Сплять так міцно – не розбудити, хоч ріж!
-Ой, якось не хотілося б нікого різати! - ойкнула Стьопка.
-Та ні! Їх треба перевернути.
-Куди перевернути? – перепитав Гор.
-Задом-наперед. Головою туди, де були ноги.
-Так просто? - недовірливо спитав Мітя, - не може бути.
-Це, якщо відвадити. Після перевороту двоєдушник сильно хворіє, демонська суть слабшає. Через місяць здоров'я підлікує, але на колишнє місце вже носу не суне.
-Хм, ну припустимо, знайдемо ми кількох, перевернемо. Але там їхня ціла армія... - заперечив мер.
-Їх позбутися треба! Пробач, Стєша, але вони прийшли не грати, - сказав лісник твердо, - і так просто не відстануть!
Степанія здригнулася, розуміючи, що, взагалі-то, лісник має рацію. Вони б убили їх там, біля дубу... Мабуть. Чи випили сили? Але все одно думка про вбивство здавалася кошмарною.
-А хто може бути їхнім ватажком, - спитав Мітя, - теж двоєдушник?
-Ні... фігура крупніша, але пес його знає, хто саме…
-Можливо, той, зі змією на голові, - припустила Стьопка.
-Він схожий на решту, - не погодився Микита, - значить не найголовніший.
-А в мене ще одне запитання ... - Мітя підійшов до вікна, - чого нам чекати від них уночі? У звіриному тілі вони сильніші? Зможуть проникнути у двір?
-Ні, повз Конопатки не прослизнуть! –вставив слово Єгорич.
-Демонська суть сильна, - відповіла Лукерія, - сильніше за людську, а якщо юрбою нападуть, то не знаю, що станеться...
-Це погано... Але є в цьому і хороша новина... - продовжував Мітя.
