Пані Язикатої Хати 2 - Ялинка Ясь
-Відмінно! - похвалив Микита, похитавши головою.
Степанія підповзла до Міті, обняла його ноги руками, голову поклала на коліна. На більше сил не вистачило. Водяник хапав ротом повітря і не міг вимовити жодного слова.
-Лукеріє, дай випити чогось міцного, - раптом попросила жінка, - краще, горілки!
-Зараз, господине!
Прямо на підлозі, біля ніг хазяйки, матеріалізувався графин із прозорою рідиною, три чарки, сало, дрібно настругане, та чорний хлібець.
-Микито, ти як? - запитала Свирянка.
-Буду! - відповів мер, сідаючи на підлогу ближче, - випадок слушний.
Чарки наповнилися, Степанія зробила із сала з хлібом бутерброди, роздала чоловікам.
Випили махом, без зайвих слів та закуски. Лукерія знову наповнила посуд. І тільки після третьої напруга трохи відпустила.
Стьопка мляво жувала бутерброд, дивлячись на Мітю. До його блідого обличчя помалу повернувся рум'янець.
-Микито, як Антон? - запитала вона.
-Начебто, краще, губи вже не сині. Що це був за цілющий поцілунок, Білосніжка? - після випитого мер заспокоївся і знову повернув обличчю похмурий вираз.
-Розкажу згодом, - стомлено відповіла Стьопка, - Гору допомогти треба, він у бійку кинувся!
-Дякую, люба, що пам'ятаєш про мене! - двері відчинилися і на порозі з'явився лісник. Голий, весь у багнюці, але з задоволеним виразом на обличчі. Не соромлячись своєї наготи, прошлепав до стільця і вмостився.
-Прикрийся, безсоромник! - вигукнула Лукерія і на коліна Гору впав рушник.
-Батьку, що там?
-Наляканий ворог – пожмаканий ворог! - відповів Гор, - Стєша, налляєш і мені горілки? А пожерти? Можна, навіть, багато…
«Близька ворогу наша границя та перейти боїться»
Вони сиділи за столом у кухні і мовчки дивилися, як швидко і жадібно поглинає їжу Гор. Ліснику видали покривало, в яке він замотався за типом тоги і багато їжі, як і просив.
Микита сидів статуєю поруч із батьком, розглядаючи свої руки, а Стьопка з Мітею навпроти. Вони мовчали, чекаючи, поки лісник насититься, ледве стримуючи нетерпіння.
Степанія, згадавши, що небажано надавати надмірну увагу комусь із наречених, хоч і сиділа поруч із водяником, але на певній відстані. Мітя прийняв її мовчазне рішення і не робив жодних спроб «позначити» територію.
-Господарочко, твоя та штука, цвірінькає зранку, - заговорила Лукерія, порушивши загальне мовчання. Стьопка здригнулася, виходячи з заціпеніння.
-Яка штука, мобілка? - чоловіки з подивом подивилися на неї, але зрозумівши, що це вона з охоронцями говорить, відвернулися.
-Ось, знову, клята! Цвірінь і цвірінь, спасу немає!
-А куди я її приткнула? -Стьопка спробувала згадати, коли востаннє бачила телефон, але, за відчуттями, це було в минулому житті.
-В опочивальні, на ліжку, принести?
-Так, будь ласка! І на кого я перетворилася? - запитала вголос, - раніше з телефоном ні на хвилину не розлучалася, навіть в туалет ходила! А зараз? - чоловіки мовчки дивились на жінку, - втрачаю постійно, не дзвоню батькам, не пишу друзям, закинула роботу... жах!
На стіл із гучним стукотом приземлився подарований олігархом айфон.
-Гей! Обережно, знаєш, скільки він коштує?! - обурилася Свирянка, притискаючи до грудей телефон, - маленький мій, образили... - ласкаво погладила екран і зняла блок, - ого, скільки неприйнятих!
-Хто там? – з набитим ротом спитав Гор.
-Зараз... найбільше від Миколи... - чоловіки, як один, насупилися, Гор відкинув вилку, - два від Пєті та смс від Славика... Що ви так дивитесь на мене?
-І що пишуть ці боягузи? – грубо поцікавився Гор.
-Чому відразу, боягузи?
-Бо щось не бачу їх поблизу!
-Батьку, дарма ти так. В'ячеслава викликали до району ще вчора ввечері, у них якийсь злочин, з нашим селом пов'язаний, а у Петра Ілліча мати до лікарні потрапила, – заступився Микита.
-А ти звідки знаєш? – здивувалася Степанія.
-Я голова сільської ради, мені належить все знати! - знизав плечима, - В'ячеслав мені ще вчора подзвонив, а Петро Ілліч прислав смс, просив тобі передати, що терміново поїхав, сказав, трубку не береш. Пробач, вилетіло з голови.
-Та нічого, дрібниці, - відповіла господиня, знову задивившись у телефон, - ах ти ж, гад! - раптом закричала вона, підстрибнувши. Гор знову відкинув вилку, Мітя стрепенувся, Микита підскочив на ноги, - то це він! Це його рук справа!
-Хто? Що трапилося, Панні?