Громовиця в Порцеляновій Чашці - Olha Alder

Лавінія м’яко усміхнулася й подивилася на містера Едварда очима-ґудзиками:

– Я ціную вашу турботу. Я навіть прийму цю угоду. Але… – Вона притиснула одну руку в рукавичці, а іншу з рукавичкою в руці до грудей. – Я носитиму її тільки одну. Я все ще не вірю у вашу любов до жінки, хоча жінка вас любила.

Містер Едвард Ллевеллін стиснув губи, але обережно кивнув:

– Я можу прийняти ваші побоювання. Можливо, я був необачно грубий із вами, леді Фейрфекс.

– Навмисно. Навмисно грубий.

У погляді містера Ллевелліна було докір. Йому хотілося б посперечатися, але вони стояли біля каюти першого покійного.

– Увійдімо, – попросила леді Лавінія і дістала з волосся шпильку, на подив, залишивши конструкцію складної зачіски непорушною.

Містеру Едварду залишалося лише згідно кивнути.

Лавінія присіла навпочіпки й спритно встановила шпильку замість ключа.

– Присвітіть, будь ласка, містере Ллевеллін.

Він усе ще продовжував красти свічки з обідніх композицій. Чиркнувши сірником, Едвард запалив гніт.

Кілька секунд потому замок клацнув.

– Ось так! – Радісна леді Лавінія не відчула на собі пильного погляду містера Едварда. – Я відкрию, – відтіснивши її вбік, сказав він. – З кімнати вже неприємно пахне. Закрийте ваш ніс.

Він обережно штовхнув двері, освітлюючи каюту білою свічкою. На широкому пружинному ліжку лежав сивий містер Брудберк.

Сорочка на його грудях і животі була пофарбована в іржавий і багряний колір, порвана то тут, то там.

Леді Лавінія підійшла ближче й ахнула, опустивши рукавичку, якою закривала ніс, до живота, який болісно звело судомою.

– Зніміть одяг, – попросила вона.

– Ви що? Збоченка?! – Не витримав містер Едвард.

– Боже борони! Треба порахувати, скільки на ньому ран! – жорстко відповіла вона, знову закриваючи рукавичкою ніс. – І припиніть мене дискредитувати! З вами будувати союз, як ходити по тонкому льоду! Містере, ви ненадійний!

– Відійдіть, – пропустивши її голосьбу повз вуха, наказав містер Едвард.

Цього разу леді Лавінія була розсудлива.

– Жінці не варто бачити оголеного чоловіка, хоч і мертвого.

Містер Едвард сопів і вовтузився з одягом, і підрахунками близько пів години.

– Тринадцять, – видав свій підсумок. – Тринадцять основних ран.

– І помер від серцевого нападу, – зі смішком прокоментувала леді Лавінія.

– Помер від серцевого нападу? – пирхнув містер Едвард. – Ото вже не думаю.

Вони тихо залишили каюту. Двері зачинила леді Лавінія, знову використовуючи шпильку.

– Подивимося на другого покійного?

– Вам не вистачило одного на день?