Громовиця в Порцеляновій Чашці - Olha Alder

Втім, таких нещасних пар на кораблі було вдосталь. Дружини, не бажаючи знатися зі своїми чоловіками, з легкістю відправляли їх геть, користуючись вільними місцями. А досить п'яні чоловіки просто йшли спати в найближчі каюти.

Коли погляд дружини відведений від чоловіка, з останніми часто трапляються сумні події.

Цей інцидент не став винятком.

Леді Лавінія підсвітила ручку каюти другого класу і простягла руку, щоб схопитися.

— Що ви тут робите? — Голос із темряви змусив її відскочити. Олійна лампа похитнулася, і полум'я згасло.

У чоловічій руці з'явилося світло. Він тримав невелику білу свічку, вкрадену з каюти їдальні. Ще за тієї вечері свічка була центром квіткової композиції, але тепер палахкотіла в чужій руці.

Бліде полум'я висвітлювало знайомі риси обличчя — містер Едвард Ллевеллін з Уельсу.

— А що ви тут робите?! — Підхоплюючи олійну лампу, зробила різкий відповідний випад леді Лавінія.

— Ви ухиляєтеся від питання, — він уперто подивився на неї, і в погляді відбилася підозра.

— Тоді… — Лавінія прикусила губу, — скажімо одночасно, — продовжила вона. — На рахунок три?

Лавінія згідно кивнула.

— Один, — він почав відлік. — Два, — її серце швидко забилося в грудях, а думки в голові утворили хаотичний клубок. — Три!

— Я тут живу! — Вони одночасно викрикнули відповідь, але вказували в різні боки.

Палець леді Лавінії вказував на каюту ліворуч від каюти покійного містера Брудберка, а палець містера Едварда — на праву.

— Ви тут живете? — пирхнув містер Едвард. — Тоді ваші слова про високий рівень життя нічого не варті. Хто ж вас покинув? Навіть служницю не залишив?

— Я не гарна річ, яку можна покинути. Просто… економлю. Капіталізм же, — закочуючи очі, збрехала вона.

Містер Едвард хмикнув:

— Тоді, спокійної ночі, — він уклонився.

— Добраніч, — швидко шелестячи спідницею, вона пройшла повз нього в вузькому місці.

На мить їхні плечі зіткнулися. Навіть через щільну тканину камзола вона відчула тепло його тіла. Містер Едвард ковтнув, відчуваючи її аромат, що стрімко проносився повз нього. Пахло гортензією, чаєм, її ніжною шкірою і… курячою ніжкою, яку вона впустила за вечерею на свою сукню.

Відчуваючи крайнє збентеження, він навіть зашарівся і поспішив до своєї каюти, поки ситуація не стала ще складнішою.

Лавінія нарочито голосно грюкнула дверима і, зачинивши її, сповзла вниз.

Це була не її комфортабельна каюта з широким ліжком. Варіант для короткої ночівлі був зносним, але тут не було нічого її. Ні нової сукні, ні гребінця. Але найголовніше, тут не було її дорогоцінноої чорної скриньки з заспокійливими травами.

Посидівши на підлозі деякий час, вона тихо підвелася і прочинила двері в коридор.

— Вам не спиться? — Чортовий голос Едварда Ллевелліна ледь не змусив її кричати від розчарування. Він стояв, притулившись спиною до стіни в напівтемряві тісного коридору.

— Ні. Я вийшла перевірити, чи спиться вам! — Рявкнула вона і знову з гуркотом зачинила двері.

Минулої ночі вона провела на стільці, а цієї ночуватиме по сусідству з покійником.

Розлючена, вона трохи покружляла по кімнаті. А потім знову вийшла в коридор.

Містер Ллевеллін не змінив своєї пози.

— Подивімося на труп. Я знемагаю від цікавості, — зізналася вона.