Зрадник, проклятий та демон - Рита Адлер

- Щоб зняти браслет із закляттям, тобі потрібно вибити клин клином, тобто - таки вийти заміж, обручившись ось цим перстнем.

– Як? Знову заміж? Та що це таке?! І потім, якби я навіть хотіла, то за кого мені виходити - тут?

- За мене, - нагадав про себе блондин.

- То ти не жартував, назвавши мене своєю нареченою?

- Невже ти їй не пояснив? - жінка підвелася у повен зріст, і я зойкнула від несподіванки – простір кімнати раптом видовжився, а голова чаклунки зникла у безпросвітній темряві десь високо вгорі.

- Я не хочу виходити заміж… - пробурмотіла я. – Просто звільніть мене від браслета, і все. А потім… потім поверніть мене на мою Землю, або ж… Або ж хоча б висадіть на котрійсь із планет чи станцій Чумацького шляху.

- Ти поза межею, - взявши за обидві руки, Рохерт Веллс струснув мною, мов лялькою. – А звідси лише один вихід – стати дружиною спадкового графа території Першого кола за входом у Чорну діру, що в галактиці Смарагдова вирва, тобто… вийти за мене заміж.

- Ні, ми так не домовлялися.

- Анастасіє, після вінчання ти отримаєш неймовірну силу, - хлопець благально дивився мені в очі, - тут не буде рівних тобі. Ти будеш вічно коханою.

- Але... Це якось несподівано, - пробурмотіла я, спостерігаючи за тим, як колись байдужий до мене чоловік, який говорив навіть із глузуванням, тепер падав на одне коліно, тримаючи в руках коробочку, всередині якої розпускав пелюстки та спалахував синім сяйвом такий самий камінь, що й на перстні чаклунки.

- Погоджуйся, - погладивши морду єдинорогу, прошепотіла жінка - десь аж з-під стелі, - і будеш вільною.

- Яка ж це волю? - майже втрачаючи розум, я думала так швидко, що мізки закипали. - І потім... Я не почула слова "кохаю", а без нього - ніяк.

- Кохання буде потім, - благально дивлячись мені в очі, запевнив Рохерт Веллс. - Я тобі обіцяю.

- То ця обіцянка - лише на словах?

- Якщо ти хочеш, ми складемо ще один контракт, і я його підпишу.

- Хочу, - раптом відчувши, що втрачаю сили, я відчула непереборне бажання лягти, згорнутися калачиком і заснути, аби забутися. А коли прокинуся – то виявиться, що все це лише нічні жахіття, які зазвичай розвіють надранні світанки.

Але правда була іншою – я стояла перед нелегким вибором.

- А якщо я вийду за тебе заміж? - запитала я, почуваючись, немов у трансі. - Ти обіцяєш, що прокляття також буде зняте із капітана Дейва та … його команди?

Я навіть не знаю, що тієї миті спонукало мене на таке прохання – навіщо мені взагалі було турбуватися про свого викрадача? Проте слова уже вилетіли із мого рота, і я була переконана, що вчиняю вірно.

- Обіцяю, - прошепотів повелитель демонів, що все ще стояв на одному коліні.

- І що я повернусь додому, на Землю?

- Куди завгодно.

- Але ж ти - спадковий графа, а твій дім – далеко поза межами моєї галактики.

- Невже ти забула, що я – могутній демон, і мій дім буде там, де я захочу, - беручи мою долоню в свої, Рохерт Веллс ніжно доторкнувся губами до кінчиків моїх пальців. – Запевняю, Насте, де ти забажаєш, там ми і житимемо.

- Але чому я? Чому твій вибір зупинився саме на мені? – я наважилася задати питання, що турбувало мене ще на проклятому зорельоті.

Бо для мене це справді було дивовижею, що не відповідала жодному логічному поясненню.

Ну гаразд, моє викрадення капітаном Дейвом ще можна було якось пояснити, але чому цей шикарний блондин на мене запав…

Як виявилося, розгадка була до банальності простою.

- Твій батько очолив Міжгалактичну корпорацію монстрів, - замість красунчика, що й далі пафосно стояв переді мною на колінах, відповіла чаклунка, знову всідаючись на свій трон, з-за спинки якого з’явилися дві зелені лапи та почали дбайливо масажувати їй спину. – А Рохерт Веллс – тепер його заступник.

- Що?..

- Якось у нас відбулося святкування, на якому подавали відвари із галюциногенних грибів, і всі добре впилися. Саме тоді пан Володимир Кузьмінський, твій тато, показуючи ваші сімейні фото, де була ти, натякнув мені, - підхопив хлопець, - що він був би дуже радий, якби ми поріднилися, тобто – аби я взяв його дочку за себе заміж. Звичайно, я не міг не скористатися цією пропозицією, тим більше, що ти мені дуже сподобалася.

- І…

- Зважаючи, що я є повелителем грошових демонів, моя кандидатура прийшлася до вподоби і твоїй матінці також…

- Та звісно, - я розуміюче окинула поглядом ідеальну фігуру Рохерта Веллса.

- … й вона натякнула, що наші з тобою діти будуть дуже гарними.

- Ов-ва!

- Аби тобі сподобатися, я навіть попередньо вивчав уподобання землянок, тож коли що не так, уже звиняй.

- Гарно ж ти вивчив оті уподобання. Мабуть, дивився порно-ролики чи щось таке, бо той твій контракт… не знаю, як і назвати.

- Усе, аби ти не змогла мені відмовити.

- Як тут відмовиш, - хмикнула я. – Але як же це вийшло, що ти знайшов мене уже аж на «Вогняному вирі»?

- Коли я вирушив до Землі, виявилося, що ти в цей час була на відпочинку, із Олегом. Але мене це, звичайно ж, не зупинило, тому що я зібрав інформацію про цього нікчему та зрозумів, що він тобі не пара. Але коли я прибув на Варган, то знову запізнився - тебе уже там не було, а на всі мої розпитування про наречену, хлопчина лише блимав очима та розводив руками.

- Звичайно, розводив руками, - скривилась я. – Хто б це, будучи пійманим на гарячому, не впав у розпач!

- І я навіть спочатку не знав, де тебе шукати. Але мені допоміг чип. Відслідкувавши сигнал, я пробрався на борт проклятого зорельота, аби поговорити з тобою. Але ти була в такому стані, що мені довелося ще почекати слушної нагоди, увесь час за тобою спостерігаючи.

- Аж нарешті я все зрозуміла ... – я завжди припускала, що тато свого таки доб'ється: то от чому вони з мамою так швидко покинули Землю, залишивши мене саму.