Зрадник, проклятий та демон - Рита Адлер

Я відразу ж пригадала мамині напутні слова, які вона мені сказала на прощання: «Донечко, вибір тільки за тобою. Ти вже доросла, і ми не хочемо втручатися в твоє особисте життя. Як вирішиш, так і буде. Але іноді потрібно слухати батька, він діє на благо сім'ї та дивиться вперед, дбаючи про майбутнє свого роду, своїх нащадків».

- То ти згодна? – простягнувши перстень із блакитним каменем, Рохерт Веллс майже силоміць одягнув його мені на палець, а потім навіщось провів перед моїм обличчям рукою.

- Так, - прошепотіла я, оглядаючи кімнату затуманеним поглядом. – Але… зачекай, у тебе є якісь докази, що все саме так, як ти кажеш?

- Докази чого? - запитав демон, ніжно цілуючи мене в шию.

- Що ти насправді той самий… Що ти та мій тато… Що ви…. Що це бажання моїх батьків?

- Ось, - клацнувши пальцями, хлопець простягнув мені незаперечний доказ того, що він казав правду: сріблясту шпильку з голівкою, всередині якої було вмонтовано інформаційну спіраль. Щойно заколовши нею собі зачіску, я відразу ж змогла зчитати все, що було записано у мікросхему, яка активізувалася від енергії мого волосся: наче наяву побачила батька, що простягав руку цьому чоловікові, усміхнене обличчя мами та навіть напівпримарний образ двох дівчаток та хлопчика – що гіпотетично мали бути нашими майбутніми дітьми.

- Ну що ж, в принципі, ти теж мені подобаєшся, - я поглянула у бік чаклунки, та простягала мені перстень, знявши його зі своєї руки.

Перстень став звичайним, але камінь продовжував сяяти чарівним світлом.

Видихнувши із полегшенням, що все закінчується ось так, і я можу розділити свою відповідальність зі своїми батьками, яких я любила, рахувалася із їх думкою, та й, коли чесно, добряче вже втомилася від пригод та невідомості, я оділа артефакт на палець Рохерта Веллса, підтвердивши свою згоду взяти із ним шлюб.

- А тепер зніміть із мене цей браслет, - попросила я, дивлячись в обличчя нареченого, тим часом простягаючи руку в бік Ельміри Кра.

- Ні, його можливо зняти лише після весілля, - похитала головою відьма, яка тепер сиділа на колінах у велетенської потвори, на яку перетворився її трон, ноги Ельміра Кра, неначе на великій пухкій грілці, стояли на чималому животі рудої лисиці.

- Але ж я виконала умову, і вже дала згоду на шлюб…

- Я зможу завершити обряд лише після того, як ваш шлюб буде узаконено на шлюбному ложі. Бо лише при такій умові браслет спаде з твоєї руки.

- І коли ж ми відсвяткуємо наше весілля? - запитала я у нареченого, що подобався мені все більше.

- Це потрібно погодити з паном Володимиром Кузмінським.

- Ти маєш зв'язок із моїм татом?

- Звичайно, і твої батьки обов’язково мають бути присутніми під час укладання шлюбу.

- Як чудово, що ми таки зустрінемося, – задоволено видихнула я, згадавши, що про майбутнє наше з Олегом весілля вони навіть не здогадувалися. Але що було порівнювати?

- Ви - мої гості, тому запрошую перепочити з дороги у одній зі спалень в моєму замку, - додавши яскравості у вогонь свічки, протягнула чаклунка і... розчинилася в повітрі, неначе її тут ніколи й не було. Лисиця, що лежала у неї під ногами, спалахнула помаранчевим вогником і згасла, трон знову був троном, кицька, миттєво перетворюючись на струнку чорняву дівчину, зробила в повітрі сальто, заскочила на спину єдинорогу і вони помчали геть крізь настіж відчинені двері, туди ж простелилася червона доріжка із черв’яків, які просто на очах переплелися усі разом. Кажани завмерли на стелі, утворивши над нами химерне чорне шатро із безліччю блискучих очей-світильників.

Мій наречений простягнув у мій бік долоню.

Задумливо розглядаючи перстень, я не поспішала, бо знала: це дуже важливий крок у нове життя, а я ще й не встигла оговтатися.