Зрадник, проклятий та демон - Рита Адлер

  Я хотіла сказати, що все, мені набридло. Але коли розвернулась, раптом зрозуміла, що стала крихітною і сама тепер стою на темно-зеленому оксамиті; кулі розміром із мене – блискучі та важкі, були розташовані навколо. Піднявши погляд угору, я аж обімліла, бо просто на мене летів кінчик кия, погрожуючи вдарити. Шалено заверещавши, я кинулася бігти геть.

І куди б мені сховатися?-шалено вирішувала я, аж раптом помітила лузу. Вхід у чорну печеру, у самому кутку, здався мені місцем порятунку. Але, щойно добігши, я вхопилася за його краї, як із жахом зрозуміла, що слідом за мною сюди ж мчить куля - важка і величезна, вона загрожувала мене розчавити.

І все-таки я стрибнула.

  Летіти довго не довелося. Вже за хвилину я опинилася в міцних обіймах Рохерта Веллса. Усміхаючись, мій жених притиснув мене до себе.

- Ну як тобі? - запитав юнак, заворожуючи мене манливим поглядом.

- То не гра, я якесь жахливе жахіття… - прошепотіла я, тремтячи всім тілом. – Дуже хочу додому.

- Але спочатку весілля, інакше не можна, - опускаючи на тверду поверхню, повелитель грошових демонів легенько шльопнув мене рукою по сідницях.

- Ой, - пискнула я, - що це ти собі дозволяєш?

- Я - твій наречений. Можливо, я вчиняю не зовсім правильно, але не забувай, що я вивчав поведінку чоловіків-землян екстерном, - змахнувши рукою, Рохерт Веллс раптом матеріалізував чудовий букет квітів.

- Яка краса, - замилувалася я, беручи букет із його рук, але все ще тремтячи від пережитого страху.

- А ось іще, - сховавши руку за спину, хлопець витягнув келих, наповнений напоєм, що нагадував мій улюблений коктейль.

- Невже піна-коллада? – запитала я, із насолодою відсьорбуючи ковток.

- Саме так. Я спеціально дістав для нас кілька пляшок – аби ти була задоволена. Ходімо прогуляємось?