Загублений ідол Ліни - Катерина Федоровська

Сам перехід виглядав ніби прозора мерехтлива стіна. Начебто хтось поставив посеред галявини шмат викривленого скла, що грало на сонці срібно-прозорими переливами.  Він особливо не вразив Ліну, й більш магічні дивовижі бачила.

Маячок Яри ще зранку не рухався, тож, очевидно, що льодяні демони також вже йшли лісом, шукаючи перехід. Треба було поспішити розставити їм пастки.

Поодаль було щось схоже на насип покритий мохом, а за ним невелика яма. У тій ямі Самір прокопав щось схоже на сховок, закидав гілками нашвидкуруч змайстроване укриття.

- У жодному разі не висувайся, сиди тихо, як мишенятко, - вперше звернувся до Ліни з того часу, як вийшли з будинку. – Я прошу тебе, Ліно, будь тут. Коли я хвилююся за тебе, я стаю слабшим. Не можу сконцентруватися на бою, бо стежу лише за тобою, щоб тобі ніхто не нашкодив.

Це трохи розчулило Ліну. Уже й пожалкувала, що надималася на нього невідомо за що. Ще пару годин від сили їм разом побути, а вона ображається. Тож кивнула йому, посміхнулася ніжно. Хай там як, але ж хвилювалася за нього.

- Яро, ти сидітимеш тут із Ліною. Усе одно бойовою магією ти не володієш, тож краще побудеш у сховку.

Яра також не сперечалася і навіть першою залізла у ту яму.

А подбавши про слабку половину своєї команди, Самір значно спокійніше приєднався у засідці до вовка. Льодових демонів чекала дуже гаряча зустріч.