Загублений ідол Ліни - Катерина Федоровська

- Відьма погодилася нам допомогти, - відразу повідомив Самір. – Їй байдуже, кому відкривати перехід.

- Ну то й добре, бо Ліна ніяк не хоче тебе відпускати, - промовила Яра й делікатно відійшла убік, маючи намір залишити їх наодинці. – Тільки недовго, дядьку, бо нас чекає ще купа справ.

- Довге прощання – гіркі сльози. Ми вже все сказали одне одному, - Ліна намагалася не дивитися на нього, щоб не розплакатися. Притулилася до міцного тіла й мліла від легких погладжувань.

- Дівчинко моя, якби хоча б не війна, ми, можливо, розглядали б твою смерть задля потрапляння у мій світ. Але там війна, демони, невизначеність.

- І Ліара, - продовжила той список непереборних перешкод.

- Ще раз кажу тобі: мені до неї байдуже! - узяв обома долонями її обличчя, виціловував щоки, ніс, звабливі губи.

Але скільки б не прощалися, розставання було неминучим. Мусили йти до переходу.

Горпина дуже вправно вміла із магічним полем взаємодіяти. Сміливо розпанахала  пальця, накреслила пентаграму, виразно й чітко промовляла заклинання. Яра ще до початку цього дійства врегулювала всі питання з оплатою. І повідомила Саміру, що в цьому світі вони майже банкрути.

Прозоре мерехтливе сяйво почало набувати якихось барв і було вже чітко видно прохід у якусь готичну будівлю. Це був храм променистого сонця. Бо ж Горпина майстерно намалювала символ їхнього Дому в центрі малюнку.

Рой кивнув Ліні трохи зверхньо і, підхопивши тіло Ліона на плече, зайшов у перехід. Яра обійняла міцно свою подругу.

- Я сподіваюся, ми ще побачимося колись, Ліно! І я тебе встигла полюбити за цей короткий період, - і чмокнувши подругу в щоку, зникла у тому магічному переході.

А закохані нічого одне одному й не сказали. Самір просто тримав увесь час її за руки. Ще й припав у прощальному поцілунку до таких бажаних губ, не зважаючи на здивований погляд Горпини. Так і вів її за собою, аж поки сам не зайшов у перехід. Ліна висмикнула свою руку, бо раптом те магічне поле якось дивно на людей впливає. Але ж відчула доторк до невагомої стіни. А потім враз перехід спалахнув яскравим сяйвом та зник, а на галявині вже ніякої дивовижі, крім посічених та обпалених дерев не було.

- Що ти зробила? – вигукнула вражена Горпина.