Загублений ідол Ліни - Катерина Федоровська

Ліна навіть не спромоглася відвести очі, бо це оголене чоловіче тіло було настільки досконалим, що від того споглядання її кинуло в жар. А Самір і не поспішав прикриватися. Навпаки, схрестив рельєфні руки на грудях, демонструючи усі свої принади, усміхався нахабно.

- Подобається? – цей голос, трохи захриплий, мабуть, від бажання, викликав хвилю дрібних сиріт по всьому її тілу.

Згадалися слова його. «Я лечу в прірву». От і Ліна усвідомлювала, як із кожним його повільним кроком, вона летить у якесь урвище бажання й похоті. Бо ж відчувала вже, як нахлинуло на неї чуттєве очікування любощів та ласки.

Сів поряд, погладив її гомілку.

- Ти змерзла? Сироти повиступали на твоїх таких витончених ніжках, -  масажував ніжно ступні так, що в насолоді примружила очі.

Якщо й хотіла про щось поговорити, то десь ділося те бажання, поступаючись іншому, сильнішому й чуттєвішому.  

Це, певно, якась магія. Він же володіє магією вогню, тож і зумів за хвилину розпалити в ній таке бажання, що несила було терпіти. І сама першою до нього прихилилася, отримавши у винагороду за свою сміливість ніжний, солодко-п’янкий поцілунок.

Той вогонь пристрасті спалював усі її зайві думки ущент. Залишалися лише відчуття вологих тіл, запах пристрасних єднань і чуттєва насолода, яка наповнила її до країв.

Він любив її усю ніч, пристрасно й несамовито, палко й до болю повільно, трепетно. Вони втратили лік часу й відчуття реальності.

Не помічали, як неквапливо жевріє із-за високих гір ясний світанок. І, звісно, навіть не чули тихих кроків за дверима й несхвального, навіть злісного хмикання, підслуховування й підглядання у замкову шпарину.