Загублений ідол Ліни - Катерина Федоровська

Спробував і Алісію захопити, однак клони Айдена завадили це зробити. Самір намагався вогняною кулею дістати до справжнього демона. Проте лише втратив час, бо копій стало ще більше й вони щільним колом обступали їх із Ліною.  

А суцільна моторошна темрява очей Алісії невпинно поглинала Ліну. Ці величезні чорні озера ніби магнетизували й затягували у незвідані глибокі вири. Вона не могла відвернутися й сховатися за спиною заклопотаного Саміра, бо просто не зводила очей із тендітної фігурки, яка наблизилася.

Те, що відбулося потім інакше як магією не назвати. Бо враз примара в лахміттях перетворилася на точну копію Ліни, одягнену в блідо-рожеву ситцеву сукню.

Шоковано спостерігаючи за тим, як щось утворюється на руках у своєї копії, Ліна взагалі не чула й не бачила, що відбувається поряд.

Як армія приблизно двох десятків однакових демонів щільно обступає її та намагається розділити їх із Саміром. Вона не чула його викрики й застереження, бо бачила лише, як демониця в її подобі заколисує невеликий згорточок у рожевому дитячому покривальці. І вона здогадувалася, що там побачить.

Алісія підійшла ближче й згорточок почав ворушитися. Демониця відкинула той край покривальця, який закривав обличчя, і зморщене, рожеве личко немовляти глипало очками на шоковану Ліну. Алісія ще й розвернула дитину обличчям до Ліни й чітко видно було, як дитя починає синіти.

Це був дуже сильний удар. Ліна почала гикати, немовби задихалася. У грудях сильно здавило, гепнулася на коліна й сльози хлинули з очей, а до неї вже підійшла маленька темноволоса дівчинка рочків трьох і так чітко вимовила:

- Мамо, навіщо ти це зробила?

Від того всього Ліні стало геть кепсько, вже й гіркий плач не допомагав, сльози не полегшували біль. І відвести очі від тих дитячих очок, так схожих на її власні, вона не могла. А до здавленості й затримки дихання додалося ще й цілком реальне відчуття чужих рук на її шиї. От один в один, як було з Нестором.

Ліна впала на землю, хапаючи себе за шию, намагаючись хоч якось зменшити силу тих невидимих лещат, що її душили.

Але це їй не вдавалося. Натомість повертаючи туди-сюди голову, щоб скинути з шиї гніт, який вже немилосердно мучив, вона бачила, що примари обступають її щільним кільцем.

«Це кінець», - подумалося наостанок.

Але враз трапилося декілька речей одночасно.

По-перше, Самір створив потужну вогняну хвилю, якою змило усіх потвор поблизу нього. Потім невеликими вогняними кулями він розчистив простір навколо Ліни, але завершити свою справу йому не вдалося, бо зненацька усю місцину біля гаражів залило сліпучим білим світлом. І Ліна знепритомніла.

А прийшла до тями від того, що хтось лив їй на обличчя холодну воду. Кліпнула здивовано, підійнялася з подивом озираючись.

- А я вже думала, що ти дуба врізала, бідося! – незнайома жіночка хустинкою витирала воду з лоба та шиї. – Чи, може, п’янюжка якась валяється тут. Але ж наче пристойно вдягнута. Ти як, дівчино?

- Та наче нормально, - відповіла спантеличено Ліна. – А де чоловік, який був поряд зі мною? З довгим рудим волоссям. Де демони ділися?

- Не було тут нікого, ти одна лежала, - відповіла жінка насторожено. – Я ще швидку хотіла викликати, але вирішила водичкою спробувати. А ти, бува, не п’яна, дорогенька?

- Ні-ні, сонце, певно, напекло, - вчасно зорієнтувалася Ліна й дістала швиденько телефон із кишені.

Підійнялася, обтрусила свою сукню від брудної землі й, швидко крокуючи додому, набирала номер Саміра. Проте чула лише протяжні тривожні гудки.