Загублений ідол Ліни - Катерина Федоровська

- Мамо, йому личить все, - вона доросла жінка, сама може приймати рішення. Знайшла сміливість зізнатися собі й цілому світу в тому, що він їй подобається. Це чоловік, з яким би хотіла стосунків. Нехай він і демон.

- Але ж я все ніяк не можу прийняти те, що ти розлучаєшся. Це було заміжжя. Хоч якийсь тил і гарантії.

- Ніякий це був тил, мамо, навіть загрожував моєму здоровʼю. Тож не варто за цим жалкувати. Я хочу розпочати нове життя і тобі раджу, - і раптом їй спало дещо на думку. - Я так мало робила тобі приємностей, тому хочу зробити подарунок. Я ось щойно подумала, а, можливо, ти поїдеш на відпочинок? Кудись на море чи підлікуватися? Обери поки те місце, куди б ти хотіла поїхати. Я все оплачу.

- Ох, доню, - обійняла свою кровиночку розчулена мама. – Не відмовлюся. Бо ж де я була за своє життя.

Рідні стіни й мамині обійми дуже допомагали Ліні. Однак тривожні думки увесь час поверталися до того видіння у вогні. Ще й Самір заглянув до них у вітальню й запропонував прогулятися.

Вирішили пройтися тим шляхом, який бачили у вогняному зображенні, повз перукарню, потім за гаражі пішли, мимо сміттєвих баків. Але нікого так і не зустріли. Пів години десь ходили туди-сюди. Однак тривожне відчуття не покидало Ліну ні на мить, хоч і увесь час Самір тримав її за руку.

- Саміре, це безрезультатно, ходімо додому. Я не знаю, що робити. Напевно, відправимо маму кудись на відпочинок або заберемо її із собою. Але щось тут ці примари не з’являються, - промовила Ліна й у ту мить краєм ока помітила якийсь рух за гаражами.