Загублений ідол Ліни - Катерина Федоровська

- Ні, цей синець, дійсно, від падіння. Проте він стискав мені шию, тож я вирішила, що це достатня причина, щоб піти.

- Стискав шию? Можливо, забагато випив чи ти його якось роздратувала. Ти ж не зраджувала його? - Лідія Петрівна гнівно зиркнула на Саміра.

Але тут вже і він не витримав:

- Ви вважаєте, що можна шукати якісь виправдання насильству?

- Але ж як так? – усе не могла второпати мама. – За сім років руку жодного разу не підняв, а тут…душив. Ні, я не можу в це повірити.

- А я вам поясню, чому фізичне насильство проявилося стосовно Ліни аж через сім років, - Яра встигла зі своєї сумки дістати планшет і щось там наполегливо шукала. – Ліну Нестор психологічно принижував, у подружніх стосунках йому цього було достатньо. Бо він вправно приховував свою сутність перед дружиною і відвідував усілякі тематичні клуби, де й розважався так, як хотів. Випускав, так би мовити, свій пар.

А потім підсунулася ближче до Лідії Петрівни й показала їй таке, від чого зморшкувате обличчя літньої жінки почало вкриватися багряними плямами. Відкривала рота, як риба на мілині, й жодного слова не могла вимовити.

- Що ти там нарила? – спитав зацікавлено Самір.

- Ой, дорога сюди в мене намарно не пройшла. Я знайшла справжнісінький компромат на нього. А ще й деякі темні схемки по корупції. Ми можемо його знищити, Ліно. Треба лише виконавця підшукати, щоб детально план і його виконання продумав. Бо в нас самих купа нагальних справ. Ти ж пам’ятаєш, Саміре, так? – красномовно потицяла на настінний годинник.

- Поки ми не вирішимо всі справи тут, ми нікуди не поїдемо, - сказав Самір, як відрізав.

Лідія Петрівна ніяк не могла второпати, хто ж ці дивні люди. Яким чином дістали відео з Нестором і взагалі, стільки про її доньку та про неї саму знають. Вирішила, що Самір зі спецслужб, можливо. Яра ж так і представилася його племінницею, яка захоплюється психологією. І мама Ліни в це повірила.

Бо після сніданку Яра почала розповідати Лідії Петрівні про причини такого підлесливого її ставлення до чоловіків.

- Невлаштоване особисте життя, ваша самотність і цілковите занурення в роботу згубно вплинуло на щастя доньки. Родові, так би мовити, травми, - повчально розповідала.

- Хоче погратися у знану психологиню, -  прошепотів Самір на вухо Ліні, лоскочучи й збуджуючи своїм гарячим диханням. Мама знову несхвально на них зиркала.

Та Ліна вирішила не ховатися навіть перед мамою. Він сам сказав же, що його дівчина. Тож немає чого соромитися.

Та й потім вже мама на них уваги не звертала, бо занурилася цілковито в розбір родових травм, який проводила Яра.

Це, дійсно, трохи дивно виглядало. Норовлива дівчина-підліток повчає літню жінку. Але ж дієвими всі ті бесіди були, бо Лідія Петрівна навіть почала плакати, згадуючи свою нелегку жіночу долю.

Опісля душевних розмов поприбирали все у вітальні. Самір допомагав Ліні мити посуд, але більше набридав з любощами, ніж витирав ті тарілки.

Обійми, загравання, легке покусування вушка - ці всі ігрища наповнювали серце Ліни збуджувальним трепетом та солодкою млостю.

А сидячи у своїй невеликій кімнаті й показуючи Саміру свої дитячі фото, вона впевнювалася ще більше в тому, що хоче викреслити цих сім років зі свого життя й розпочати нове, відродитися, як фенікс із попелу нещасливого шлюбу.

Однак минав час, а нічого незвичайного у квартирі Лідії Петрівни не відбувалося. І вже коли стрілка годинника переповзла за другу, Яра постукала до них у кімнату:

- Дядечку, можна з тобою переговорити наодинці?

Усамітнилися у ванній кімнаті.

- Ну і що ти збираєшся робити? – шипіла гнівно стиха Яра. – Чекати тут до скону, поки примари не з’являться? Це геть не розумно, Саміре!

- Гаразд, - погодився Самір. – Це, справді, не продумано, але ж нумо поміркуємо, що робити.

- Можливо, я десь пошукаю вогонь, щоб побачити, де вони перебувають?

- Ні, Яро, занадто ризиковано. Зараз білий день. Де ти тут, у дворі, вогнище розпалиш? – заперечив їй Самір. – Треба вийти до того місця, яке нам показав вогонь. Ми з Ліною прогуляємося надворі й розвідаємо, що і як.

І після цієї пропозиції Самір наткнувся на колючий погляд своєї родички.

- Ти геть клепку втратив? Вже ні на мить її від себе не відпускаєш? Це може закінчитися дуже погано. Згадай, будь ласка, про Ліару. І про те, які зобов’язання ти маєш перед нею і перед своїм майбутнім спадкоємцем. Дядьку, ця твоя захопленість зовсім не доречна і не вчасна, - Яра рвучко схрестила свої руки на грудях і навіть дивитися не могла на недалекоглядного родича. 

- Ти залишаєшся оберігати маму Ліни, а я спробую зловити демонів на живця. Це моє остаточне рішення, - холодом морозило від того невдоволеного погляду його блакитних очей.

Але ж правда була в словах Яри. Геть не доречно було те, що відчував у ту мить Самір.

У Ліни з мамою у вітальні була не менш відверта розмова.

- Доню, він якийсь дивний, - шепотіла Лідія Петрівна. – Татуювання ці по всьому тілу, довге волосся. Хіба чоловікам личить довге волосся?