Загублений ідол Ліни - Катерина Федоровська
Ліна любила подорожувати. Автівкою, літаком, потягом – байдуже. Головне, нові враження, захопливі емоції, безперервний рух. Зазвичай на відпочинку вони з Нестором рідко проводили час разом. Бо вона любила екскурсії, музеї, прогулянки старовинними вуличками. Нестор переважно просиджував шорти в готелі, частенько на барі, але ходити в спітнілій футболці бозна-де він терпіти не міг. Ще й зайва вага заважала займатися активним відпочинком. Ото тільки гольф і любив.
І от тепер, споглядаючи за вікном стрімке миготіння дерев, Ліна не могла зрозуміти, як вони, такі несумісні особистості, перебували у шлюбі упродовж стількох років.
Проїхавши години зо дві, чорний рендж із цією неординарною компанією зупинився на заправці. Ліна гадала, що Нестор навряд чи залучатиме поліцію, щоб розшукувати її. Але все одно вирішили перестрахуватися.
По каву та заправитися пішов один Самір, скрутивши своє волосся у пучок, натягнувши кепку та сонцезахисні окуляри.
А повернувся не лише з кавою, нагріб ще й перекусити усього різного. Тож у найближчій просіці зупинилися на перепочинок. Там ще й місцина така була затишна, трохи вглиб лісу, не понад дорогою. Облаштована столиками, місцем для вогнища. І навіть декілька недопалених дровин знайшлося.
- То який у нас план? – спитала Ліна, смачно поснідавши та почуваючись вже повноправним членом команди.
Дістала свій айкос, насолоджувалася лісом та кавою і відчувала якийсь драйвовий запал від поїздки. Та й самопочуття її було практично бездоганним.
Яра дістала планшет, трохи щось там тицяла, відстежувала й повідомила:
- Ліонель із сином зупинилися у придорожньому готелі. Я так зрозуміла, вони їхали цілу ніч. Тепер відпочивають та й переховуються, напевно. Людська подоба їхня доволі примітна й має, звісно, свій вичерпний ресурс. Втомилися, бідолашні.
- О, до речі, забула спитати. Як вам вдалося почепити маячок на автівку цих демонів? – поцікавилася Ліна, випускаючи тонку хмаринку ароматного диму.
- Нічого складного, я бачила на якій автівці вони їхали. А в лісі поблизу містечка знайти її для Роя не було проблемою, - пояснила туманно Яра.
- Бачила? У тебе є якась можливість стежити?
- Ох, добре, зараз покажу. Якраз варто й подивитися, де перебувають вони та ще одні наші любі друзі, - так скривилася Яра, що зрозуміла Ліна, йдеться явно про ворогів.
Самір узяв ті недопалені дровини, склав їх на щось типу мангала й запалив одним порухом руки.
Вогонь розгорався яскравим полум’ям. Яра підійшла до вогнища й просунула свої руки прямісінько в нього. Гарячі язики оповили її руки й, здається, не обпікали, а ніжно пестили.
Ліна вражено кліпала очима, а Самір підсів до неї ближче, обійняв за плечі й прошепотів на вухо:
- Дивись, зараз буде цікаво, - і не помилився ж.
Яра почала промовляти якісь заклинання на невідомій, певно, демонській мові.
- Вона закликає вогонь показати їй верховних демонів Дому Вічного Льоду, ну тобто тих сміливців, що поцупили нашу статуетку.
Знову свідомість Ліни була просто цілковито вражена новим магічним видовищем. І Самір уважно на те все задивився. Бо із вогню почала формуватися картинка. Ніби якась голограма, але різноколірна й чітка, начебто проєкція екрана.
Яра водила руками над вогнищем, біля основи цієї картинки. Щось промовляла й зображення ставало насиченішим і яскравішим. І вже виразно можна було роздивитися Ліонеля та його сина. Ліонель спав на ліжку. Ліон же сидів у кріслі й вертів у руках знайому статуетку.
- Ну ось, Вітарі точно в них, - чомусь зрадів Самір. – Не доведеться шукати її бозна-де.
Ще якусь хвилину усі невідривно стежили чи то за довгокосим молодиком, чи то за рухами його недбалими. Немовби не найголовнішу реліквію демонського світу тримав, а якоюсь іграшкою грався.
- Так само Яра побачила й тебе. Вона шукала відьму, яка зможе відкрити перехід. Деякий час все було безрезультатно й вогонь нікого їй не показував. Але потім ми побачили чарівну темноволосу жінку з неймовірними очима в ресторані на березі річки, - говорив про неї, зрозуміло, бо й прядку темного волосся на палець накрутив. Проте уважно стежив за племінницею та вогняними зображеннями.
- Але ж як ти так швидко мене знайшов…І взагалі про Нестора, про день народження, виходить, вогнище показало?
- Магія Яри допомагає побачити у вогні не лише теперішнє, а й найближче майбутнє. Просто інколи важко розрізнити, що саме показує вогонь. Тому доводиться підключати фантазію, логіку і навіть технології типу маячків. Одного разу, шукаючи богиню, вона відтворила сцену дня народження твого чоловіка і як йому дарують статуетку. Той момент, коли його гість розповідав про нашу богиню. Яра не любить свої вміння, бо у демонському світі вони взагалі малокорисні. Ну яка різниця, чим займаються інші демони? А от у вашому світі цей дар нам дуже допоміг знайти богиню, - поглянув так млосно, немов кіт на сметану. – І тебе.
Картинка зникла, а юна чарівниця знову щось промовила і враз з’явилося нове зображення тепер вже не знайомих Ліні демонів. Це були якісь страшні чорні потвори з величезними кігтями, масивними крилами. І місцина та, де вони знаходилися, нагадувала якесь пекло. Дим, кіптява на деревах, чорні скелясті гори. Моторошні темні озера. А вдалині начебто проглядалися якісь пустельні краєвиди.
